Протягом 30 років на одному із Гаванських островів спостерігали за життєстійкими дітьми. Обстежено 201 дитину, всі були з групи ризику, жили в несприятливих умовах.
72 дітей перетворилися з віком на компетентних чутливих людей, які вміли долати життєві проблеми. Незважаючи на сповнене бідності та горя дитинство, можна досягти успіху. Феномен життєстійкості живить підтримка дорослих, родичів, учителів, які брали на себе функції батьків. Було визначено, що рятівною умовою завжди була доросла, принаймні одна, людина, яка любила дитину по-справжньому, беззастережно.
Дослідження ставлення до своєї зовнішності в підлітковому віці. Найбільш незадоволені своєю зовнішністю дівчатка у віці 13 років та хлопчики у 15 років, із віком почуття невдоволення слабшає. Однак, як підтвердив експеримент, усе ж таки у віці 8-11 років дівчата ставляться до своїх зовніших даних критичніше, ніж хлопчики (дослідження Р. Райта, 1989).
Дослідження дитячих страхів. Більшість маленьких дітей лякається чогось конкретного, наприклад, чужих людей, незнайомих предметів, сильного шуму. Діти у віці 5-6 років бояться уявних речей та абстрактних об'єктів: чудовиськ, розбійників, темноти, смерті, самотності та осміяння. Провівши дослідження через 50 років, психологи визначили, що дошкільники мають практично той самий набір страхів. Однак страхи темноти, самотності, чужих людей і незнайомих предметів почали проявлятись в більш ранньому віці (дослідження А. Т. Джерсілда, 1985).
Лейденське дослідження осіб, що зазнали тяжкої втрати. Дослідження провели в м. Лейдені М. Клайрен та його співробітники, результати опубліковані в 1993 р. Дослідники вивчали реакцію на саму втрату, динаміку стану здоров'я, виконання соціальних функцій. В дослідженні взяли участь 309 осіб - батьки, подружжя, брати, сестри та дорослі діти тих, хто пішов із життя через тривалу хворобу, транспортні катастрофи, самогубство.
У результаті дослідження встановлено, що існують значні індивідуальні відмінності в реакціях людей на смерть близьких залежно від характеру та значення стосунків із покійною людиною перед смертю, характеру смерті, від того, чи була смерть людини передбачуваною, від практичної підтримки оточення. Вчені дійшли висновку, що немає універсального способу пережити горе втрати.
Дослідження андрогенних особистостей С. Бем (1985). Батьки та вихователі докладають багато зусиль, щоб діти засвоїли поведінку, що відповідає їхній статі, інакше вони не зможуть добре адаптуватись до соціуму. Дослідниця С. Бем сформувала альтернативну гіпотезу: однозначна увага до формування маскулінної чи фемінної поведінки обмежує інтелектуальний та емоційний розвиток як чоловіків, так і жінок. Під час тривалих досліджень, в яких перевірялась ця гіпотеза, отримано такі результати.
Андрогенна особистість характеризується такою статево-рольовою ідентичністю, що поєднує в собі низку позитивних аспектів як традиційно чоловічої, так і традиційно жіночої поведінки. Така особистість формується під впливом своєрідного виховання і завдяки особливій позиції батьків, які заохочують дитину засвоювати моделі поведінки, властиві для обох статей.
Чоловіки з андрогенними рисами є незалежними та рішучими, і разом з тим уважними й чутливими.
Андрогенні жінки є діяльними, успішними, турботливими, вільно проявляють свої почуття.
Однак усе ж у різних культурах слідування стереотипам маскулінності розглядається як більш адаптована соціальна поведінка як чоловіків, так і жінок.
Кембриджсько-Сом ер нільське дослідження хлопчиків. Розпочалося в 1935 р. Дослідник Р. К. Кебот розробив багатообіцяльну програму соціального впливу на поведінку підлітків. Дослідження охопило 250 хлопчиків із робітничих сімей, віком від 5 до 13 років, які проживали в густонаселеному районі (штат Массачусетс, США) і були віднесені до групи ризику на основі оцінок викладачів, полісменів і працівників соціальних служб. Тривалість дослідження - 5 років. Дані, зібрані про поведінку дітей, давали змогу вважати їх кандидатами на роль правопорушників і злочинців.
Щоб запобігти очікуваному розвитку подій, було задіяно такі засоби впливу: соціальні працівники двічі на місяць провідували дітей і надавали їм конкретну підтримку, виправдану та необхідну, найчастіше допомагали у розв'язанні сімейних конфліктів. Для 50 % хлопчиків було організовано репетиторство зі шкільних предметів, понад 100 дітей (приблизно 40% вибірки) перебували під наглядом психіатрів і медиків. Більшість дітей отримала можливість відвідувати молодіжні організації, приблизно 25 % хлопчиків відпочивали у літніх таборах.
Загалом це була досить багатопланова програма позитивних впливів на поведінку, досить затратна за коштами та амбіційна за задумом. До того ж дослідження було зразково організовано. По-перше, вибірку було створено випадковим чином, по-друге, контрольна група мала такі самі параметри, шо й експериментальна. Впродовж 40 наступних років слідкували за долею всіх учасників дослідження і проводили додаткові обстеження, щоб визначити, чи мала проведена програма якісь віддалені результати (основні дані було зібрано про 95 % досліджуваних). Усю дослідницьку роботу виконувала чисельна група експериментаторів, яка постійно оновлювалась.
Результати дослідження були несподіваними. Незважаючи на проведену масштабну роботу, цілковито якісну методику дослідження та оцінки його результатів, програма позитивного впливу провалилась.
Між експериментальною та контрольною групою не було встановлено ніяких відмінностей щодо рівня злочинності. Офіційно зафіксовані порушення мала третина осіб в обох групах, одна п'ята частина - незафіксовані. Не було виявлено й відмінностей щодо злочинів у зрілому віці. Як в експериментальній, так і в контрольній групі від 15 до 20% осіб скоїли тяжкі злочини проти особистості або майна. Та невелика різниця, що все ж була достовірно зафіксована, свідчила на користь контрольної групи.
І нарешті, досить промовистий факт: контрольна група мала менше повторних злочинів.
В експериментальній групі порівняно з контрольною не було зафіксовано жодних кращих змін за показниками здоров'я, смертності, професійного успіху та задоволеності життям. Тим не менш, у контрольній групі було більше людей, що досягли статусу спеціалістів або службовців, та більше випадків алкоголізму.
Отже, в результаті дослідження було зроблено висновок, що вирішальним чинником поведінки людини є особисті цінності, здібності та диспозиції, саме в них криється причина, хто стане злочинцем, а хто - законослухняним громадянином, тож не варто витрачати кошти на соціальні програми з роботи із неблагополучними дітьми. Вплив чинників оточення, що зумовлюють протиправну поведінку, надто серйозний, ужиті заходи не в змозі нейтралізувати їхню дію. Не виключено, що відіграв свою роль і збіг випадкових обставин.
Загальний висновок дослідження: надана дітям з групи ризику допомога не принесла відчутної користі й відповідно покращання протиправної поведінки; програма мала навіть певні негативні наслідки, хоча деякі хлопчики були переконані, що надана їм допомога була дуже важливою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Найтриваліші психологічні дослідження“ на сторінці 2. Приємного читання.
