Розділ 8 Судова влада на українських землях Австрії та Австро-Угорщини

Так, першим кроком до уніфікації кримінального судочинства в усіх австрійських землях стала «Терезіана» (Constitutio Criminalis Theresiana) — кодекс кримінального права і процесу 1768 р. В Галичині він діяв саме в частині процесуального права.

Згодом у процесі реформ Йосипа II застаріла «Терезіана» була замінена на «Йосипину» (Allgemeines Gesetz tiber Verbrechen und derselben Bestrafung) — загальний кодекс про злочини і покарання 1787 р. та Загальну ординацію судів кримінальних (Allgemeine Criminalgerichtsordnung) 1788 р. — перший кримінально-процесуальний кодекс. Ці акти, до створення яких доклав значних зусиль один з найвідоміших правознавців того часу професор Й. Зоненфельс, уперше в австрійській історії закріпили принцип nullum crimen sine lege, містили низку прогресивних положень. Доречно зауважити, що перед цим 1786 р. з’явилася на світ як гарний приклад для наслідування знаменита «Леопольдина» — кримінальний кодекс Леопольда Габсбурга (брата Йосипа II) для Великого герцогства Тосканського, в якому вперше втілилися гуманістичні погляди Чезаре Бекаріа, було скасовано смертну кару, тілесні та ганебні покарання.

Втім, посилення реакції на тлі Французької революції зумовило відмову від багатьох надбань освіченого абсолютизму й покликало до життя «Францискану» {Strafgesetz iiber Verbrechen und schwere Polizeiiibertretungen) — кримінальний закон про злочини й тяжкі поліційні проступки 1803 р. Цей акт був спрямований на посилення репресії і знову містив норми як матеріального, так і процесуального, права. Варто зазначити, що попередньо він був апробований як Кримінальний кодекс для Західної Галичини 1796 р.

Згодом після революційних подій «весни народів» кримінальний кодекс було прийнято в новій редакції 1852 р. (Strafgesetz uber Verbrechen, Vergehen und Uebertretungeri) — кримінальний закон про злочини, проступки і переступи. При цьому процесуальні норми з нього було вилучено й оформлено в окремий кримінально-процесуальний кодекс 1853 р. Кримінальний кодекс 1852 р. відзначався високим рівнем законодавчої техніки та діяв на території Галичини і після розпаду Австро-Угорщини до 1932 р. Що ж до кримінального судочинства, то 1873 р. було прийнято новий кримінально-процесуальний кодекс, який за ім’ям тодішнього австрійського міністра юстиції Ю. Глазаря дістав неофіційну назву «процедура глазеровська». Цей кодекс базувався на принципах публічності й усності судочинства, участі присяжних у розгляді тяжких злочинів, вільної оцінки доказів тощо. Крім кодексів, багато важливих положень містив затверджений імператорським розпорядженням 17 січня 1850 р. Статут кримінального судочинства, який знаменував перехід до змішаного типу процесу за французьким зразком[574].

Цивільний процес на приєднаних землях Галичини і Буковини спочатку регулювався Загальною ординацією судовою 1781 р. Згодом у порядку експерименту було запроваджено Галицький цивільний процесуальний кодекс (1796 р. — у Західній Галичині, 1807 р. — у Східній Галичині). Втім, подолати звичну судову тяганину й дорожнечу не вдалося, тому робота над загальноавстрійським кодексом продовжувалася. Черговий проект кодексу було підготовлено 1825 р., але набули чинності лише окремі його положення. Згодом побачили світ післяреволюційний кодекс 1852 р. («процедура цивільна») і відносно досконалий кодекс 1895 р. («процедура клейновська» за ім’ям розробника кодексу, австрійського юриста Франца Клейна), який базувався на принципах гласності, усності, змагальності та сприяв прискоренню розгляду судових справ.

У 1895–1896 рр. було внесено деякі зміни й у закони про судоустрій.

Певне значення для судівництва мали й кодекси матеріального цивільного права. Зокрема, синхронно з кодифікаційними роботами в галузі кримінального права і процесу були розроблені терезіанський проект 1766 р. та йосипинський кодекс 1786 р. Так само синхронно з відповідним кримінальним кодексом було прийнято експериментальний Цивільний кодекс для Західної Галичини 1797 р. Згодом на його основі було розроблено й затверджено Загальне цивільне уложення (Allgemeines Burgerliches Gesetzbuch, ABGB) 1811 p. — один із найдосконаліших кодифікаційних актів своєї доби.

Що ж стосується правової основи судочинства в Угорському королівстві, то тут тривалий час судова практика спиралася на угорське звичаєве право, кодифіковане в XV ст. у збірці Трипартіум, загальні принципи австрійського права й рецепійовані норми німецького права. Перший кримінальний кодекс з’явився в 1878 р., кримінально-процесуальний — в 1896р., а цивільно-процесуальний — в 1911 р. Ці акти діяли навіть після розпаду Австро-Угорщини. Цивільний кодекс існував лише як незатверджений проект.

Першими дослідниками особливостей становлення та розвитку судової влади в Галичині в XIX — на початку XX ст. були професори юридичного факультету Львівського університету П. Стебельський[575] і А. Горбачевський[576].

Фрагментарно цю проблематику розглядали в працях загальнішого характеру польські автори Е. Дубанович[577], Г. Гроссман[578], К. Гжибовський[579], В. Калінка[580], В. Лозинський[581], Б. Лозинський[582] та інші, а також українські науковці І. І. Кревецький[583] та М. М. Лозинський[584]. Значний внесок у дослідження судової системи в Галичині австро-угорського періоду зробили В. С. Кульчицький[585], Б. Й. Тищик[586] і О. В. Кондратюк[587].

На особливу увагу з-поміж досліджень Буковини у складі Австро-Угорщини заслуговують вагомі праці чернівецького правознавця М. В. Никифорака[588], а також дисертаційне дослідження історика Л. В. Городницької[589].

Варто звернути увагу й на праці Ю. Хейфіца[590], А. Тейлора[591], Р. Канна[592], Ф. Каспарека[593] та інших авторів, які системно вивчали Австрійську імперію та Австро-Угорську монархію.

Що ж стосується судівництва на теренах українського Закарпаття, то відповідна проблематика ще не знайшла належного висвітлення. Дослідникам доводиться користуватися насамперед відомою працею загальнішого характеру з історії держави і права Угорщини[594].

8.2. Організація судової системи в Галичині та Буковині у складі австрійської імперії (1772–1867 рр.)

На території Галичини в перші роки після окупації її Австрією зберігалася колишня польська система судочинства (шляхетські, духовні та міщанські суди), яка зазнала лише невеликих змін. Реформи Марії-Терезії в сфері судівництва мали доволі поміркований характер і були спрямовані більше на зміцнення держави, ніж на утвердження принципів гуманізму. Зокрема, рішення державних судів виносилися тепер ім’ям австрійського імператора. Смертні вироки затверджувалися губернатором. Лише під сам кінець правління імператриці в 1776 р. було оголошено про обмеження застосування смертної кари та скасування судових катувань.

Шляхетськими судами першої інстанції залишалися земські та гродські суди. Проте стало неможливим подавати апеляції в раніше існуючі трибунали (наприклад Люблінський), оскільки вони опинилися вже за кордоном. Тому 1773 р. у Львові при губернському правлінні був створений окремий судовий відділ — Верховний губернаторський суд на чолі з губернатором — як апеляційна інстанція для всіх нижчих судів Галичини. В особливо важливих справах цей суд діяв як перша судова інстанція[595].

У 1774 р. замість Верховного губернаторського суду у Львові було створено Королівський трибунал, перейменований згодом на Імператорсько-королівський суд. Він був апеляційною інстанцією для земських і гродських судів. Королівський трибунал складався з призначеного монархом голови, віце-голови і трибунальських радників; розглядав цивільні й кримінальні справи шляхти, був апеляційною інстанцією у справах державних урядовців, а також у справах, де стороною виступали міста як громади або корпорації. Йому належало право судового нагляду у справах міщан і право помилування засуджених до страти селян, за винятком особливо тяжких порушень закону, щодо яких таке право належало лише імператору[596]. Одночасно з утворенням трибуналу була затверджена тимчасова інструкція (статут), що регулювала цивільне судочинство у цьому суді.

У 1780 р. при Королівському трибуналі була заснована крайова табула (Landtafel) як реєстр, в якому відображалися розташування та розмір кожного земського маєтку з відповідними спорудами. Вона була створена з метою обліку нерухомого майна та полегшення нарахування й збору податків. Табула як установа відала обліком нерухомого майна, реєструвала договори купівлі-продажу, заповіти тощо.

Одночасно з утворенням Королівського трибуналу при галицькому губернаторстві було створено судово-фінансовий сенат, а наступного, 1775 р., — так звану апеляційну раду. Вона в порядку першої інстанції розглядала справи осіб, які не належали до шляхетського стану, але обіймали офіційні посади, а також справи іноземної шляхти, затверджувала вироки в кримінальних справах міських і сільських судів, якщо покарання передбачало не менше двох років ув’язнення.

У складі австрійської Верховної судової палати (Oberste Justizstelle) у Відні 1780 р. було засновано окремий Галицький сенат, який став найвищою інстанцією судового нагляду для Галичини.