Розділ 4. Продовжуваний злочин

За обсягом юридична тотожність є більш вузьким поняттям ніж юридична однорідність. Однорідні діяння мають низку спільних ознак, вони можуть бути передбачені як однією, так і різними статями Особливої частини КК, тоді як тотожні діяння мають юридично однаковий (ідентичний) склад, передбачений однією і тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК

Тут слід зауважити, що за своїми фактичними ознаками діяння в складі продовжуваного злочину можуть не співпадати. Якщо, скажімо, склад певного злочину з об'єктивної сторони передбачає альтернативні дії, наприклад, обмірювання, обважування, обрахування тощо, тоді вони виступають альтернативними різновидами одного й того самого складу злочину — обману покупців та замовників (ст. 225 КК).

Таким чином, вчинення однорідних та різнорідних діянь не може утворити продовжуваного злочину.

4. Наявність незначного проміжку часу між тотожними діяннями. У літературі існує думка, що при вчиненні продовжуваного злочину тривалість проміжку часу між окремими діяннями не має значення, тобто може бути будь-якою[189]. Зокрема, А.М. Ораздурдиєв наголошує, що між окремими актами діяння неминуче утворюються певні більш чи менш тривалі і перерви в часі, протягом яких поведінка суб’єкта є абсолютно байдужою для закону[190]. Однак, вважаємо, що проміжок часу між вчиненням кожного діяння не повинен бути досить значним, інакше неможливо буде довести наявність суб'єктивних ознак продовжуваного злочину.

5. Єдність об'єкта посягання, тобто при вчиненні кожного із окремих діянь, суб'єкт почергово впливає (посягає) на одні й ті самі суспільні відносини. Звідсіля можна зробити висновок, що об'єкт продовжуваного злочину повинен мати такі властивості, що дозволяють впливати на нього не тільки одноактною злочинною дією. Через це, як наголошувалося вище, не всі діяння, передбачені в КК, можуть бути вчинені як продовжувані злочини (наприклад, розбій).

Утім, наявність одного й того самого потерпілого не завжди є обов’язковою ознакою продовжуваного злочину. На думку Т.Г. Черненко, можливі ситуації, за яких потерпілих декілька, а вчинений злочин за своєю юридичною сутністю є єдиним. Припустимо, із однієї квартири в декілька прийомів вчинено крадіжку майна, яке належало різним власникам (хазяїнам та їх знайомим). Тільки через цю обставину, як справедливо зазначає авторка, немає підстав розглядати вчинене як множинність злочинів[191].

6. Наявність єдиного суспільно небезпечного наслідку через вчинення декількох тотожних діянь, якщо склад продовжуваного злочину за конструкцією є матеріальним. Визначаючи цю ознаку, можна погодитись із думкою А.М. Ришелюка, що єдиний результат у продовжуваному злочині представляє собою сумарний вираз наслідків всіх вчинених дій[192]. Причому, між цими діями і злочинним наслідком повинен бути встановлений необхідний причинний зв’язок, так би мовити, вся сума діянь в продовжуваному злочині є необхідною причиною настання спільного наслідку.

Суб'єктивні ознаки продовжуваного злочину полягають у тому, що всі тотожні діяння в продовжуваному злочині об'єднані єдиним злочинним наміром, який реалізується поетапно. Злочинний намір є більш широким поняттям ніж єдиний умисел. До нього входять заздалегідь поставлена мета та єдиний умисел, що об’єднує всі вчинені особою діяння[193]. На думку А.М. Ришелюка, про єдність умислу свідчить таке: а) винний має намір вчинити не одну, а декілька злочинних дій; б) він у загальних рисах уявляє собі спосіб посягання (або способи різні за деталями, але юридично тотожні); в) має уявлення про якісні особливості предмета злочину. Відсутність будь-якої з цих умов буде свідчити про відсутність єдиного умислу[194].

У літературі більшість науковців вважають, що умисел у продовжуваному злочині може бути конкретизованим (наприклад, викрадення певної кількості майна) або мати неконкретизований характер (вчиняти цей злочин, поки є така можливість). При цьому продовжувані злочини з неконкретизованим умислом пропонують кваліфікувати за наслідками, що фактично настали[195].

Однак є і протилежні позиції. Зокрема, А.П. Козлов заперечує неконкретизований умисел у розглядуваних злочинах, а А.В. Корнеева вказує, що при неконкретизованому умислі, коли немає чіткого уявлення про єдиний злочинний результат, у особи виникає окремий умисел на вчинення конкретного злочинного епізоду, кожен з яких має кваліфікуватись самостійно, якщо містить ознаки самостійного складу злочину. Таким чином, якщо умисел винного був неконкретизованим, вчинені ним тотожні злочинні діяння підлягають самостійній оцінці, і кваліфікуються за сукупністю[196].

Нам складно погодитися з наведеними точками зору. Запропоноване тлумачення суперечить сутності продовжуваного злочину. По-перше, як зазначалося, окремі з цих діянь можуть мати формальний склад (зґвалтування, одержання хабара тощо), а отже взагалі не охоплювати умислом наслідки вчиненого діяння.

По-друге, єдиний суспільно небезпечний наслідок, що є ознакою продовжуваного злочину з матеріальним складом, зовсім не обов'язково передбачає «жорстку конкретизацію бажаного результату», як про це пише А.П. Козлов. За неконкретизованого умислу особа усвідомлює, що вчиняє злочин тотожними діями, передбачає, що результатом цих дій буде спільний наслідок і бажає цього наслідку. Крім того, навіть при неконкретизованому умислі обов'язковою суб'єктивною ознакою продовжуваного злочину є заздалегідь поставлена єдина мета — вчиняти цей злочин до тих пір, поки це можливо, яка об’єднує в єдине ціле вчинені особою умисні тотожні діяння.

На нашу думку, єдиний умисел (конктеризований чи неконкретизований) — це той стрижень, який об’єднує всі епізоди продовжуваного злочину. Він є визначальною ознакою такого діяння, свідчить про його внутрішню, так би мовити, психічну (психологічну) єдність, до того ж без нього неможлива спільна мета. Напевно, через це в ч. 2 ст. 32 КК законодавець у визначенні продовжуваного злочину вказує, що він складається із двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.

У літературі також можна зустріти думку щодо можливості необережної вини в таких діяннях. Зокрема, Т.Г. Черненко впевнена, що «продовжуваний злочин може бути вчинений і з необережності (наприклад, халатність). Тут йдеться про єдину необережну форму вини. Продовжуваний злочин завжди вчиняється в межах однієї форми вини — умислу або необережності»[197].

Запропонована точка зору викликає великі сумніви. Декілька необережних злочинних діянь за об’єктивними ознаками дійсно можуть бути тотожними, однак єдина вина пов’язувати їх не може. Особа, що діє з необережності, не може усвідомлювати свої дії як єдине ціле, в її свідомості відсутнє розуміння взаємозв'язку між такими діями.

Ігнорування суб'єктивних ознак продовжуваного злочину нерідко призводить до судових помилок. Такої помилки припустився Апеляційний суд Хмельницької області у справі гр-ки Ч., яка була засуджена Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 3 ст. 190 КК за шахрайство, вчинене повторно та у великих розмірах.

Ч. визнано винною у тому, що на початку листопада 2003 р. вона шляхом обману, пообіцявши поставити на облік у центрі зайнятості співмешканця Б., заволоділа грішми і речами останньої, чим спричинила потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 55 грн.

Шляхом зловживання довірою Ч. заволоділа також майном потерпілої Т., чим заподіяла потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 4 тис. 740 грн.

У такий самий спосіб Ч. заволоділа майном потерпілого Т., чим спричинила потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 445 грн.

Наприкінці листопада 2003 р. Ч шляхом обману заволоділа грішми потерпіло Б. в сумі 80 грн., а 15 грудня того ж року в такий же спосіб — майном потерпілого Б. М. і потерпілого К., спричинивши їм матеріальну шкоду відповідно на суму 793 грн. та 1 тис. 149 грн.