Розділ 4. Продовжуваний злочин

Фактично про наявність продовжуваного злочину йдеться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», в п. 14 якої зазначено: «Якщо умисел службової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або поборів, данини, тощо), то її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК»[179].

Таким чином, наразі ні в кого не викликає сумнівів, що поняття продовжуваного злочину є потрібним і виправданим не лише з теоретичної, а й з суто практичної точки зору.

Головним соціальним фактором, який обумовлює існування продовжуваного злочину є особливості злочинної поведінки особи, «можливість людини вчиняти аналогічні умисні злочинні діяння, об'єднані єдністю мотивації, загальною метою і тісним внутрішнім зв'язком»[180]. Як правило, єдність продовжуваного діяння визначається тими завданнями, які перед собою ставить особа. Якщо завдання складне, і для його вирішення суб’єкт вчинює декілька самостійних актів зовнішньої поведінки, які об’єднані єдиним наміром, то кожний з таких актів не має самостійного правового значення, а розглядається як етап, операція, засіб, спосіб реалізації кінцевої мети. Варто погодитися із думкою А.М. Ораздурдиєва, що «продовжувана злочинна діяльність є своєрідною формою динамічної та такої, що розвивається, діяльності людини, характерною особливістю якої є здатність прогресувати в масштабах шкоди, що спричиняється об’єкту. Який би злочин не вчинявся у формі продовжуваної злочинної діяльності, його кінцевий результат ніколи не в змозі залишатися тотожним результату окремо взятого злочинного акту»[181].

Отже, підставою для виділення продовжуваних злочинів, так само, як і триваючих, в якості окремих видів одиничних злочинів, є механізм злочинної діяльності, психологічний зміст злочинів, а не конструктивні особливості їхніх складів.

З огляду на викладене, навряд чи можна погодитися із думкою, що існування продовжуваних злочинів обумовлюється їхньою законодавчою конструкцією. На це вказують, зокрема, О.М. Яковлев, А.А. Піонтковський, В.Ф. Дьомин та деякі інші автори, які вважають, що об'єднання окремих злочинних діянь в єдиний продовжуваний злочин може відбуватися виходячи із безпосередньої вказівки про те в кримінальному законі[182]. Зазначимо, що в чинному КК України наразі немає жодного злочину, який би міг вчинятися лише як продовжуване діяння.

Отже, на нашу думку, продовжуваний злочин — це не формальна законодавча конструкція, а реально існуюче соціальне явище. Відбутися йому чи ні — залежить від того, в який спосіб актами поведінки (одним актом дії (бездіяльності) чи, навпаки, декількома тотожними) особа вирішила вчинити суспільно небезпечне діяння, передбачене в КК.

4.2. Об'єктивні та суб’єктивні ознаки продовжуваного злочину

Розглянемо об’єктивні і суб’єктивні ознаки продовжуваного злочину.

До об'єктивних ознак продовжуваного злочину належать такі.

1. Наявність двох чи більше самостійних діянь. Абсолютна більшість продовжуваних злочинів вчиняються шляхом активних дій (наприклад, продовжувана крадіжка), однак продовжуваними можуть бути і злочини, що вчиняються шляхом чистої або змішаної бездіяльності (наприклад, коли умисне вбивство особи, що знаходиться в безпорадному стані внаслідок хвороби чи малолітства, вчинюється шляхом неодноразових актів позбавлення її їжі).

2. Кожне з діянь, що складають продовжуваний злочин, може розглядатися або як окремий злочин, або як адміністративне чи дисциплінарне правопорушення, аналогічне відповідному складу злочину (наприклад, декілька дрібних крадіжок, які в сукупності утворюють кримінально-карану крадіжку). Виступаючи складовими частинами продовжуваного злочину, такі правопорушення втрачають свою малозначність, і разом (у цілому) утворюють злочинне діяння.

Якщо ж кожний епізод вчиненого діяння сам по собі є злочином, то він не може отримувати самостійну кримінально-правову оцінку, тому що є окремим етапом одиничного продовжуваного злочину.

В юридичній літературі вказана ознака розглядуваного злочину тлумачиться різним чином. Одні автори переконані, що кожне з діянь в структурі продовжуваного злочину' не утворює самостійного складу злочину. На думку П.К. Кривошеїна, «в підставу поняття продовжуваного злочину покладено ступінь суспільної небезпечності його структурних елементів, кожен з яких окремо не є самостійним злочином»[183]. Такий погляд звужу є зміст продовжуваного злочину, «вимиваючи» з нього окремі злочинні діяння.

На думку інших науковців, продовжуваний злочин утворюють дії, кожна з яких, взята ізольовано, є самостійним злочином. Вочевидь, за такого підходу продовжуваний злочин «зникає» і перетворюється на повторність.

3. Усі вчинені діяння, що утворюють продовжуваний злочин, є юридично тотожними (однаковими) за своїм юридичним складом. тобто містять у собі ознаки одного й того самого складу злочину або правопорушення.

Із точки зору формальної логіки тотожність — це співвідношення між об'єктами, яке фіксує повний збіг їх властивостей або їх невідмінюваність стосовно певної сукупності властивостей[184].

Під тотожними злочинами слід розуміти такі діяння, які повністю співпадають за ступенем суспільної небезпечності, а також за своїми об’єктивними та суб’єктивними ознаками і передбачені однією і тією самою статтею Особливої частини КК. Наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два шахрайства.

Проте в літературі іноді зазначають, що діяння, з яких складається продовжуваний злочин, можуть бути тотожними або однорідними[185]. Вважаємо, що це не тільки термінологічна неточність.

Питання про поняття однорідного злочину кримінальний закон не визначає. У теорії воно тлумачиться різним чином. Так, ще С.В. Познишев писав, що «під однорідним злочином слід розуміти посягання на такий самий об'єкт, що за характером своїм має такого ж роду вплив на нього»[186]. А.Н. Трайнін зазначав, що однорідними вважаються злочини, в яких предметом посягання є одна й та ж сама група інтересів, що порушуються, а Г.Т. Ткешеліадзе вказував, що для визнання злочинів однорідними необхідна схожість їх об'єктів, вини і мотивів[187].

Однак найбільшу розповсюдженість отримала точка зору, згідно з якою однорідними злочинами визнаються такі злочини, які посягають на однакові або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини (обидва умисно або необережно). Це положення було викладене в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 3 грудня 1962 року «Про практику призначення судами покарання у випадку вчинення нового однорідного чи не менш тяжкого злочину»[188]. І хоча це роз'яснення формально вже давно не є чинним, практика все одно його використовує при вирішенні даного питання