Розділ 1. Поняття одиничного злочину

Зокрема А.С. Жиряєв вважав, що саме існування поняття продовжуваного злочину є логічною нісенітницею. «Невірно стверджувати, що цілком вчинений, тобто юридично закінчений злочин ще може бути продовжений після його завершення. Продовжується тільки розпочате, а не закінчене», — писав цей автор[31].

В. Спасович заперечував ознаки триваючого злочину, а саме його властивість до безперервності. На його думку, «якщо припустити поняття триваючого злочину, то під це поняття потрібно підвести і крадіжку, коли злодій не повернув викраденого і постійно користувався ним, або коли він використав на свою користь гроші, виручені продажем викраденого»[32]. Всі випадки, де поведінка суб’єкта мала більш-менш триваючий характер, цей автор відносив до продовжуваних злочинів.

1.2. Концепції одиничного злочину в сучасній теорії кримінального права

1.2.1. Сучасні наукові підходи до визначення критеріїв єдності злочину

Одним із важливих аспектів у вивченні одиничних злочинів є правильне розуміння і застосування такої філософської категорії як сутність явища. Під сутністю розуміють «головну, внутрішню, відносно стійку сторону предмета (або сукупність його сторін і відносин), яка (які) визначають природу цього предмета»[33]. У визначенні і аналізі ознак того чи іншого явища необхідно завжди відображати його сутність. Для цього потрібно виокремити лише істотні ознаки, які характерні для явища в цілому, так і для окремих його різновидів.

Вивчення сучасних наукових праць, в яких у тих чи інших аспектах розглядаються одиничні злочини, свідчить, що в теорії і практиці кримінального права дотепер немає єдності поглядів на їх сутність та ознаки. А це, в свою чергу, негативно впливає на застосування кримінального закону.

Як і в дореволюційній літературі, наразі існує декілька наукових підходів до визначення поняття одиничного злочину, причому з тими чи іншими застереженнями, їх також можна віднести до об’єктивних, суб’єктивних чи змішаних.

Так, одні автори за критерій єдності злочину обирають єдність його об’єктивних ознак. Наприклад, М.Д. Дурманов вказував на обов’язкову єдність діяння і наслідку в одиничному злочині, зазначаючи. що «окремий злочин, взагалі, відповідає окремому реально вчиненому діянню, найчастіше спільно з наслідком»[34]. Даний підхід по суті є модифікацією відомої позиції німецького криміналіста Ф. Ліста, який вважав, що єдність злочину залежить від кількості діянь: одне діяння — один злочин[35].

Зауважимо, що, дійсно, одному суспільно небезпечному діянню найчастіше відповідає один злочин, проте іноді відбувається гак. що один злочин вчиняється низкою однорідних чи різнорідних дій. До того ж законодавець не завжди дотримується даного принципу, і деякі склади злочинів можуть містити у собі два чи більше діяння (наприклад, п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Отже точка зору М.Д. Дурманова з позицій сучасного кримінального законодавства може бути піддана критиці.

М.Й. Коржанський висував інший критерій єдності злочину — єдність об'єкта посягання. В одній із своїх робіт автор зазначав наступне: «Одиничний злочин, з одного боку, і сукупність злочинів, з іншого, — розрізняються головним чином, ознаками, що характеризують об’єкт злочину»[36]. На його думку, якщо вчинене діяння є посяганням на два різних самостійних безпосередніх об’єкта кримінально-правової охорони, то воно утворює сукупність злочинів. Однак, як відомо, кримінальне законодавство містить норми, що передбачають відповідальність за посягання на два чи більше об'єкти, і такі діяння все одно визнаються одиничними злочинами. Вказані діяння в літературі навіть отримали назву багатооб'єктних (або поліоб'єктних) злочинів. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) спричиняє шкоду відносинам власності і здоров'ю потерпілого; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) посягає на відносини власності і авторитет державного апарату тощо. З іншого боку, єдність (спільність) об’єкта може мати місце при деяких видах множинності злочинів, наприклад, при повторності. Таким чином, визнання за критерій єдності злочину лише його об'єктивних ознак, на наш погляд, є не зовсім коректним.

Згідно з іншою точкою зору за критерій єдності злочину автори обирають суб'єктивні ознаки злочину. Наприклад, А.В. Наумов, посилаючись на ознаки суб'єктивної сторони, як на визначальні в понятті одиничного злочину, вказував, що неодмінною умовою єдності злочину є єдина форма вини[37].

Наведений погляд можна було б вважати більш прийнятним, ніж єдність об'єктивних ознак, адже кримінальне право базується на принципі вини. Проте в цю концепцію не вписуються одиничні злочини з так званою «змішаною» (складною, подвійною) виною, в яких спостерігається різне психічне ставлення особи (в формі умислу і необережності) до різних об'єктивних ознак одного й того самого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 194 КК).

Наступна точка зору базується на єдності окремих об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Зокрема, її висловлював А.А Герцензон, який вказував на єдність об'єкта посягання, єдність злочинного наслідку як на об'єктивні ознаки, а також на єдність мети і наміру (задуму) як на суб'єктивні ознаки єдиного злочину[38].

А.А. Піонтковський (син) в якості критеріїв єдності виділяв єдиний злочинний результат і певний внутрішній зв'язок, під яким розумів єдність вини[39].

На необхідність внутрішнього зв’язку між діяннями, що утворюють одиничний злочин, звертали також увагу Р.Р. Галіакбаров. Ю.А. Красиков, А.С. Нікіфоров, Є.А. Фролов та інші автори[40].

О.М. Яковлєв наполягав на сукупності об'єктивних і суб'єктивних критеріїв єдності злочину. На його думку об'єктивний критерій означає, що одинична дія (або низка однорідних дій) призводить до одиничного наслідку (або низки одиничних наслідків). Суб’єктивний критерій одиничного злочину О.М. Яковлев вбачав у єдності вини[41]. В принципі із розумінням сутності вини в одиничному злочині, яке запропонував автор, погодитись можна, однак його трактовка об’єктивних критеріїв викликає певні зауваження. Вони сформульовані досить узагальнено, крім того, однорідні наслідки можуть маги місце не тільки при вчиненні одиничного злочину, а і при множинності, наприклад, при повторності, коли відбувається посягання на один і той самий об’єкт.

А.П. Козлов в якості об’єктивних ознак одиничного злочину називає наявність одномоментного чи багатомоментного діяння, функціональну пов’язаність рухів тіла в діянні, спільність наслідку і об’єкта для всіх рухів тіла. «Спільність наслідку, — пише А.П. Козлов, — ще одна ознака одиничного злочину. А оскільки наслідок — це шкода, спричинена суспільним відносинам, то об’єкт посягання є невід’ємною частиною одиничного злочину». Суб’єктивні ознаки одиничного злочину цей автор розуміє більш широко, ніж О.М. Яковлев і крім єдності вини відносить до них спільність мети, що об'єднує рухи тіла суб’єкта[42].

Нам важко погодитись із віднесенням до юридичних ознак аналізованого поняття такого суто фізіологічного явища, як рухи тіла. Як відомо, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони всіх без винятку злочинів є суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), тобто вольовий акт зовнішньої поведінки людини. Дійсно, дією є певний рух тіла, найчастіше сукупність (система) рухів, які здійснюються суб’єктом під контролем свідомості і волі. Бездіяльність виявляється в утриманні від вчинення певних дій. якщо на особу був покладений обов'язок їх вчиняти, і вона мала реальну можливість діяти. Отже суто зовнішній прояв рухів тіла (активний чи пасивний) сам по собі без інших ознак (протиправності, свідомості. волі тощо) не може розглядатись як діяння у кримінально-правовому розумінні цього слова.

Тим більше незрозуміло як рухи тіла може об'єднати спільна мета. Мета це той результат, якого прагне досягти особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Мета об’єднує не рухи тіла, а визначає спрямованість вини в умисному злочині, так би мовити, відповідає на питання заради чого вчиняється злочин. Крім того, як ознака суб'єктивної сторони, мета притаманна тільки умисним злочинам, у тон час як рухи тіла характеризують фізіологічну сторону діяння (дії чи бездіяльності) в кожному злочині.

Утім, зазначимо, що всі вищенаведені погляди науковців вже більш точно визначали суттєві ознаки одиничного злочину і сприяли виробленню нового критерію його єдності — складу злочину. Криміналісти, що вказували на єдність об'єктивних і суб'єктивних ознак, акцентували увагу на тому, що суспільно небезпечні діяння повинні містити ознаки злочинів, які описані в нормах кримінального закону.