Розділ «Тема 2 Теорія Конституції. Конституція — Основний Закон Української держави»

Основне призначення конституції — закріплення й гарантування фундаментальних прав людини та громадянина, упорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких ґрунтується будь-яке суспільство.

Існують різні класифікації конституцій.

За часом дії конституції поділяють на тимчасові та постійні. Часта зміна конституції обумовлюється нестабільністю політичної та економічної обстановки, частою зміною верхніх ешелонів влади. Так, до середини 60-х років XX ст. історія Гаїті налічувала 23 конституції, Венесуели — 22, Болівії — 20 конституцій. Фактично кілька конституцій було прийнято в Україні в 1917–1920 рр. (універсали, гетьманські закони, власне конституції).

За державним режимом конституції бувають демократичні та авторитарні (у тому числі тоталітарні); за формою правління — монархічні та республіканські; за формою територіального устрою — федеративних та унітарних держав; за порядком внесення змін і доповнень — гнучкі, жорсткі та змішані.

Залежно від процедури прийняття розрізняють конституції откройовані, «народні» (тобто прийняті на підставі проведення референдуму), прийняті парламентом, установчими зборами, місцевими представницькими органами.

Конституції бувають різні за формою та структурою. Форма конституції — це спосіб вираження й організації конституційних норм та інститутів. Конституція може функціонувати у вигляді моноконституційного акта чи багатьох актів, що в сукупності складають її. Конституції першого виду часом називають кодифікованими, другого — некодифікованими. До першого виду належать колишні радянські конституції, колишні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики, а до другого — конституції Швеції та колишньої Чехословаччини. Конституцію Великої Британії відносять до конституцій змішаного виду. Вона об’єднує парламентські закони, судові рішення-прецеденти, доктринальні тлумачення, статути, конституційні угоди, які містять так звані конвенційні норми.

Інколи виникають і тимчасово діють неписані конституції, які не мають формального закріплення. Так було, наприклад, у Румунії.

У переважній більшості країн структура конституції має сталий вигляд, включає низку елементів: преамбулу, основну частину, заключні, перехідні та додаткові положення.

Преамбула, як правило, несе на собі політичну й ідеологічну функції та не є типовою правовою нормою. Вона являє собою декларацію з притаманними їй цілями та завданнями.

Основна частина конституції включає інститути та норми, які розкривають її зміст.

Розвиток конституційних актів на території України має довгу та складну історію.

Акти періоду Київської Русі. Першими правотворчими спробами в X ст. були устави та «уроки» княгині Ольги — фінансові й адміністративні розпорядження, спрямовані проти повсталих древлян, на створення системи повинностей, збір данини, централізацію держави.

За часів Володимира Великого діяли Устав про десятини, суди та людей церковних, Устав земляний щодо основ державного устрою та правового становища дружинників.

Під назвою «Руська правда» увійшов в історію юридичний збірник Ярослава Мудрого. У його основу було покладено давньоруське звичаєве право. Умовно він складався з чотирьох частин: правових норм про вбивство, тілесні ушкодження, образу, порушення прав власності.

Про високий рівень правової думки в Київській Русі свідчили розмежування права власності та права володіння. Прагнення Ярослава Мудрого до створення правничого фундаменту Київської держави продовжили після 1054 р. три його сини, які періодично збиралися для розгляду найважливіших проблем внутрішньої та зовнішньої політики та ухвалення законодавчих актів.

Ізяслав, Всеволод і Святослав зробили велике доповнення до «Руської правди», і вона отримала назву «Правда Ярославичів», або «Устав Ярославичів». Основними досягненнями «Правди Ярославичів», з одного боку, було скасування кровної помсти та її заміна системою грошових стягнень, з іншого — спрямування штрафу не до потерпілих, а до державної скарбниці.

«Розширена Правда» стала наслідком об’єднання правових норм, що набули сили за доби Ярослава та Ярославичів, й Устава Володимира Мономаха з нормами зі сфер цивільного, кримінального та процесуального права. Вона містила 121 статтю. Найдавніший з цих списків уміщений у Синодальній Кормчій 1282 р. й зберігається в Державному Історичному музеї в Москві, а найповніший Троїцький список XIV ст. — у Російській державній бібліотеці.

Устав Володимира Мономаха містить норми, що регулювали питання боргових зобов’язань і кабальних відносин, соціальні відносини у вотчинах, питання спадкоємства, діяльність судово-адміністративного апарату, деяких інших посадових осіб і судочинство, правове становище суспільства.

В Уставі Володимира Мономаха було зроблено перші кроки щодо визначення правового статусу жінки.

Акти Гетьманської держави. Гетьманські статті XVII ст. — документи державно-правового характеру, котрі визначали суспільно-політичний устрій Української держави — Гетьманщини — та порядок її васальних відносин з Росією. Це березневі статті Б. Хмельницького (1654 р.), Переяславські статті Ю. Хмельницького (1659 р.), Батуринські та Московські статті І. Брюховецького (1663, 1665 р.), Глухівські статті Д. Многогрішного (1669 р.), Конотопські та Переяславські статті І. Самойловича (1672, 1674 р.), Коломацькі статті Івана Мазепи (1687 р.), Решетилівські статті Івана Скоропадського (1709 р.). Сюди необхідно віднести й Гадяцький трактат 1658 р. — угоду гетьмана І. Виговського з польсько-шляхетським урядом про унію України з Польщею та Литвою, договори зі Швецією й Туреччиною.