Розділ «Тема 15 Конституційно-правові засади здійснення правосуддя в Україні»

Конституційно-правові засади здійснення правосуддя в Україні

Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях в особливій установленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Існування судової влади поряд із законодавчою та виконавчою є ознакою демократичності держави.

Головне призначення судової влади — охорона членів суспільства від будь-якого свавілля — як від свавілля громадян, так і від неправильних дій самої держави, її органів, посадових осіб. Без здійснення подібної діяльності держава не може вважатися правовою.

Разом із законодавчою й виконавчою владами судова влада включена до системи народовладдя. Вона забезпечує реалізацію важливих конституційних прав і свобод людини та громадянина, прав колективів і народу в цілому. Демократичні основи організації та діяльності самої судової влади (участь суддів із народу — присяжних і засідателів, гласність, незалежність суддів, змагальність і рівноправність сторін) дозволяють розглядати її як особливий канал реалізації волі народу.

Судова влада має всі ознаки державної влади. Рішення, що їх приймають судові органи в межах своєї компетенції, обов’язкові для всіх державних органів, посадових осіб і громадян. Судові органи застосовують різноманітні види державного примусу. Правомірною є характеристика судової влади як форми соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Від інших властей судову владу відрізняють такі специфічні ознаки:

винятковість — «правосуддя в Україні здійснюється виключно судами» (стаття 124 Конституції України);

особливий статус і режим діяльності посадових осіб — суддів, які здійснюють судову владу;

особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття).

Основу судової влади в Україні становлять судові органи, різні за компетенцією та юрисдикцією.

На підставі статті 124 Конституції України судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, а на підставі статті 125 — система судів загальної юрисдикції повинна будуватися за принципами територіальності та спеціалізації. Перший з них означає, що до системи цих судів входять районні (міські), міжрайонні (окружні), обласні та прирівняні до них суди та Верховний Суд України. Другий передбачає спеціалізацію суддів зазначених судів, запровадження відповідних організаційних структур — галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних, як це передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України.

Нині в Україні функціонує система загальних судів, установлена на підставі статті 20 Закону України «Про судоустрій» (1981р.). Вона включає Верховний Суд України, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) суди.

Найвищим судовим органом, як встановлює стаття 125 Конституції України, у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він діє в складі Пленуму Верховного Суду України, судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, військової колегії. Для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду України утворюється президія Верховного Суду України.

До повноважень Верховного Суду України належать:

розгляд справ як судом першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду й у зв’язку з нововиявленими обставинами;

вивчення й узагальнення судової практики, аналіз судової статистики й надання керівних роз’яснень судам з питань застосування українського законодавства, що виникають при розгляді судових справ. Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України є обов’язковими для судів, інших органів і службових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дано роз’яснення;

здійснення контролю за виконанням судами України керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;

вирішення окремих питань, що випливають із міжнародних договорів України;

вирішення інших питань, передбачених законодавством України.