Розділ «Тема 2 Теорія Конституції. Конституція — Основний Закон Української держави»

Конституція — категорія правова. Як правило, вона являє собою єдиний правовий акт або систему таких актів, за допомогою яких народ чи органи держави, які виступають від його імені, установлюють основні принципи устрою суспільства й держави, форми безпосередньої демократії, а також визначають статус державної влади та місцевого самоврядування, механізми їх здійснення, закріплюють права та свободи людини й громадянина.

Конституція — особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство стосовно всіх інших її актів. Це не просто закон, а основний закон країни, закон законів, як називав його К. Маркс. Конституція оформляє національну систему права, об’єднує чинне законодавство, визначає основи законності та правопорядку в країні.

Конституція являє собою основу правової системи держави. Це означає, що норми всіх галузей права, нормотворча та правозастосовча діяльність щодо здійснення правових приписів повинні бути зорієнтовані на конституцію. «Правова система держави» — дуже широке поняття. Елементами цієї системи є всі юридичні установи (суди, прокуратура, різні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідно профілю), державні органи, які видають правові акти (парламенти, органи місцевої державної влади), державні та громадські організації, громадяни, яким адресуються правові приписи.

Конституція — категорія політична. її норми безпосередньо пов’язані з політикою держави; у конституції закріплюються основні засади політики держави та суспільства.

Конституції притаманна велика єднальна сила щодо охоплення всіх верств населення, усіх політичних сил процесом досягнення порозуміння в суспільстві.

У конституційному праві розрізняють фактичну та юридичну конституцію.

Фактична конституція — це реальний наявний суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найсуттєвіші економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємопов’язані між собою.

Фактична конституція існує в будь-якому (у тому числі безкласовому) суспільстві й незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Юридична конституція є офіційним визнанням фактичного стану речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.

Фактична та юридична конституції — цілком самостійні явища, й ототожнювати їх не можна. Проте юридичну конституцію можна вважати похідною від фактичної.

Фактична конституція зазвичай випереджає в часі юридичну. Свідченням того є стан справ в Україні періоду 1991–1996 рр. Юридична конституція України від 1978 р. зі змінами й доповненнями, внесеними в зазначені строки, значно відставала від фактичної конституції, була гальмом розвитку основоположних суспільних відносин. Тому приведення юридичної конституції у відповідність до фактичної була першочерговим завданням конституційного будівництва.

Фактична конституція визначає структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, без чого конституція стає фіктивною. Якщо фактична та юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною, якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

Розбіжність між фактичною та юридичною конституціями може існувати в будь-якій країні. І це природно, оскільки певна їх розбіжність запрограмована самим розвитком конституції. Однак у країнах розвиненого конституціоналізму така розбіжність недовговічна: юридична конституція вчасно приводиться у відповідність з фактичною. Це стабілізує суспільні відносини, упорядковує їх у відповідності до цілей і завдань конституційно-правового регулювання.

Розрив між фактичною та юридичною конституціями свідчить про те, що частина норм юридичної конституції стала фіктивною, тобто не відповідає реальній дійсності. Такий стан негативно впливає на суспільні відносини, дестабілізує правову систему, робить її малоефективною. Тому виникає необхідність або привести юридичну конституцію у відповідність до реальної дійсності, або, навпаки, привести суспільні відносини, що фактично існують, у відповідність до конституції.

У юридичній науці досліджують формальну та матеріальну конституції.

Формальна конституція являє собою закон або кілька законів. Такою була конституція Австро-Угорщини 1867 р., такими є нині конституція Швеції (складається з трьох конституційних актів), конституція Фінляндії (складається з чотирьох органічних законів).

Матеріальна конституція складається з великої кількості писаних нормативних актів і конституційних звичаїв (такою є конституція Великої Британії).

Важливим для вивчення конституційного права є усвідомлення юридичних властивостей конституції. Відзначимо серед них такі:

конституція — це насамперед закон, акт виняткової ваги та виняткового значення;

конституції притаманне юридичне верховенство, найвища юридична сила порівняно з іншими правовими актами. Жоден правовий акт не може бути вищим за конституцію;