Розділ «Тема 11 Правовий статус депутатів»

Правовий статус депутатів

Статус депутата — це його правове положення в представницьких органах державної влади, яке визначається сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з політико-правовою природою депутатського мандата, його виникненням, припиненням і терміном дії, повноваженнями депутатів, гарантіями їхньої діяльності, а також їх підзвітністю, підконтрольністю та відповідальністю.

У конституційному праві окремо розглядають правовий статус народних депутатів України та правовий статус депутатів місцевих рад.

Статус народного депутата України визначається Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. (зі змінами й доповненнями, внесеними до нього пізніше законами України).

Народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України та відповідальними перед ним. Вони покликані виражати й захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої (установчої) та контрольної функцій Верховної Ради України.

Виконуючи свої функції та повноваження, народні депутати України керуються Конституцією, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

На підставі частини другої статті 76 Конституції України та пункту 5 статті 3 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. депутатом може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21 року та проживає в Україні протягом останніх 5 років. Частина третя статті 76 Конституції України та пункт 6 статті 3 Закону містять застереження, що депутатом не може бути обраний громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена й не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 1 зазначеного Закону встановлює, що народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

На виборах народних депутатів України, які відбулися в березні 1998 р., обиралося 450 народних депутатів, із них 225 — в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Основні характеристики статусу народного депутата України:

здійснення депутатських повноважень на постійній основі;

несумісність статусу депутата із зайняттям будь-якої іншої виробничої чи службової посади, за винятком викладацької, наукової та іншої творчої роботи;

непорушність депутатських повноважень;

гарантування державою необхідних умов для здійснення депутатських повноважень;

недоторканність;

рівноправність.

Повноваження народного депутата починаються від дня відкриття першої сесії Верховної Ради України з моменту складення ним присяги (зміст якої викладений у статті 79 Конституції України) і закінчується в день відкриття першої сесії Верховної Ради України наступного скликання.

Відмова скласти присягу на вірність Україні має наслідком втрату депутатського мандата. Проте ні Конституція України, ні закони не регулюють відповідальності народного депутата за порушення складеної ним присяги, особливо в частині зобов’язань «боронити суверенітет і незалежність України».

На підставі Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус народного депутата України»» від 25 вересня 1997 р. повноваження народного депутата України за рішенням Верховної Ради України припиняються достроково: