Розділ «Тема 2 Теорія Конституції. Конституція — Основний Закон Української держави»

конституція є основою, базою правової системи країни, її законодавства. Поточне законодавство розвиває й розгортає конституційні приписи, деталізує їх;

конституції властивий особливий порядок її прийняття та зміни, який зазвичай міститься в ній;

наявність досить складного механізму реалізації конституції, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: реалізації конституції в цілому та конституційних норм.

До основних рис конституції необхідно віднести:

основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини, які визначають «обличчя» суспільства;

народний характер, який полягає в тому, що конституція виражає інтереси народу та покликана служити йому;

реальний характер, тобто відповідність суспільним відносинам, які фактично склалися;

стабільний характер.

Сутність конституції виявляється в її функціях, зумовлених її змістом, роллю щодо регулювання суспільних відносин і задоволення соціальних потреб. Вони відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями чи способи цього впливу.

Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплені її дією. Вони мають багато спільного з основними функціями права і базуються на них.

Функції конституції поділяють на соціальні, або об’єктні, та нормативно-правові, або технологічні. Соціальні (об’єктні) функції — це насамперед політична, економічна, ідеологічна (культурна) та ін.; нормативно-правові (технологічні) — це установча, правотворча, охоронна (правоохоронна), інтегративна, системотворча та ін.

Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню та зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси й волю народу, його державний і національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні. Саме в конституції визначені правила політичної боротьби, взаємовідносини між політичними партіями й іншими політизованими об’єднаннями громадян з приводу завоювання, використання та утримання влади.

Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад (економічну систему) суспільства, базу, на якій функціонують усі інші інститути. Закріплення в конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму.

Ідеологічна (культурна) функція полягає в тому, що конституція справляє великий вплив на волю й поведінку мас. Акумулюючи найістотніші моменти світогляду, в основі яких лежить ідея народного суверенітету, суверенітет демократичної, соціальної, правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід’ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів.

Роль установчої функції полягає в тому, що конституція встановлює найважливіші інститути суспільства й держави, визначає їх спрямованість. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження. Конституція є основою розбудови й діяльності держави та суспільства, усього законодавства, політичних і корпоративних установ країни.

Правотворча функція конституції реалізується, зокрема, за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб’єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.

Охоронна (правоохоронна) функція конституції полягає в забезпеченні належної дії певних її інститутів і норм, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів тощо.

Сутність інтегративної функції полягає в тому, що конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об’єднує всі ланки правової системи в одне ціле. Типовими в цьому відношенні є конкретні норми конституції щодо економічної системи, котрі визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.

Системотворча функція визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості та застосування права, законності, правопорядку, а також є своєрідним нормативним орієнтиром.

Серед соціальних (об’єктних) функцій головна роль належить політичній функції, серед нормативно-правових (технологічних) — установчій, яка об’єднує всі правові функції.