Розділ «Тема 9 Конституційні форми народовладдя»

Конституційні форми народовладдя

Демократичність держави й суспільства визначається насамперед рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально наявні процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами.

З правової точки зору народовладдя означає: 1) приналежність усієї суспільної влади, у тому числі державної, народові; 2) вільне здійснення цієї влади народом відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так і кожної людини та громадянина.

Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють безпосередню та представницьку демократію. За безпосередньої демократії основні рішення приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, сходах і т. п., а за представницької — виборними установами (парламентами і т. п.).

Народовладдя як головний і вирішальний принцип конституційного ладу України закріплене в статті 5 Конституції України ємкою та змістовною формулою: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Отже, механізм народовладдя в Україні розрізняє дві головні форми демократії: пряму (безпосередню) та здійснювану через відповідні органи, насамперед через представницькі установи та інші виборні органи.

Народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні має безумовне та пріоритетне право на її безпосереднє здійснення. Це право є природним. Не випадково в частині першій статті 21 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. Здійснення влади народом визначається в Конституції України як народне волевиявлення. За своїм змістом воно може стосуватися будь-яких сторін життя народу: політичної, економічної, соціальної, культурної тощо.

Щоб безпосереднє народовладдя відповідало інтересам народу, було справжнім волевиявленням, воно має здійснюватися в певних правових формах, які попередньо визначаються й закріплюються Конституцією та окремими законами.

Стаття 69 Конституції України проголошує, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум (наука конституційного права відносить їх до провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя) та інші форми безпосередньої демократії. До інших форм прямого народовладдя необхідно віднести народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення.

Форми безпосередньої демократії класифікуються так:

за результатами діяльності (або способами впливу на суспільні відносини) — імперативні, консультаційні, правотворчі й ті, що не створюють норм права;

за механізмом діяльності — прямо пов’язані, опосередковано пов’язані та не пов’язані з представницькою демократією (відносно самостійні);

за правовими засадами — ті, що діють на підставі норм права, і ті, що діють на підставі традицій, звичаїв;

за територіальною ознакою — національні (загальнодержавні) і місцеві;

за суб’єктами — всенародні та групові й індивідуальні.

Народне представництво являє собою систему влади народу,

яка здійснюється через виборних представників. Сукупність повноважень, делегованих народом або його частиною своїм виборним представникам, які об’єднані в спеціальну колегіальну установу (парламент, раду), на чітко визначений строк, а також сукупність самих представницьких органів влади являє собою представницьку владу.

Поняття «представницька влада» характеризує не стільки функціональне призначення, скільки природу влади, спосіб її здійснення. Цю владу не можна ототожнювати із законодавчою, оскільки не будь-яка представницька влада включає законодавчі повноваження. Вона наділена нормотворчими, контрольними, розпорядчими та іншими повноваженнями. У науці конституційного права розрізняють станове, національне, корпоративне, конфесійне, регіональне, етнічне представництво.

Порядок, організація та умови здійснення різних форм прямого народовладдя регулюються відповідними законами.

Вибори як форма народного волевиявлення є одним зі способів формування народом органів державної влади й місцевого самоврядування та інших інститутів. Це стосується в першу чергу формування представницьких органів законодавчої влади — парламентів, виборів президента, представницьких органів місцевого самоврядування тощо.