Розділ «Тема 7 Конституційні права і свободи людини та громадянина»

Конституційні права і свободи людини та громадянина

Суттєвою характеристикою правового статусу особи, його ядром і елементом, який створює систему статусу, є права, свободи та обов’язки особи.

Юридичні права та свободи є близькими й по суті тотожними поняттями. Закріплені в Конституції, вони визначають міру можливої поведінки, тобто межу, границі можливих дій, можливість користуватися благами для задоволення своїх потреб та інтересів. Юридичні обов’язки є мірою належної поведінки. Вони визначають вид і міру суспільно необхідної поведінки громадян, висувають обов’язкові вимоги до поведінки, дій особи.

Найбільш ґрунтовно питаннями прав людини в Україні займався М. Драгоманов. Він розглядав їх як основну складову політичної свободи (поруч із розвинутим самоврядуванням); умову успішного розвитку суспільного прогресу. М. Драгоманов створив цілісну концепцію прав людини, яка ґрунтувалася на здобутках західноєвропейської правової культури, основаної на античній традиції, конституційному законодавстві найбільш розвинених демократичних держав того часу і національних правових та історичних традиціях українського народу.

Створений М. Драгомановим конституційний проект «Вольний союз» — «Вільна спілка» — вперше в межах Російської імперії не тільки дав ґрунтовний перелік основних прав людини та громадянина, але й визначав гарантії їх реалізації та захисту. Це дало підстави відомому російському політичному діячеві П. Струве пізніше твердити, що М. Драгоманов був першим, хто дав «російській демократії широку й виразну політичну програму. Він перший зрозуміло й чітко пояснив російському суспільству смисл і значення конституційного порядку та, особливо, прав людини».

У своїй концепції прав людини М. Драгоманов зумів органічно поєднати політичні та громадянські права (що їх проголосили французька Декларація прав людини та громадянина й американський Білль про права), соціальні та економічні права, що перебували в центрі боротьби західноєвропейської соціал-демократії, та національні права представників усіх народів без поділу їх на історичні та неісторичні. У розумінні ролі та значення інституту прав людини М. Драгоманов не тільки виявився на рівні своєї епохи, а й зробив великий внесок у скарбницю світової правової думки, переконливо довівши, що права людини становлять єдиний комплекс взаємопов’язаних і взаємозумовлених політичних, громадянських, соціальних, економічних, національних, культурних та інших прав людини. Відсутність будь-яких із зазначених прав не тільки обмежує правовий статус особи, але й негативно впливає на розвиток суспільства загалом.

Конституційні права й свободи громадян України закріплені й гарантовані Конституцією України. Відповідно до принципу повної рівноправності їх надано всім громадянам незалежно від їхньої статі, національності, раси тощо. Вони забезпечуються суспільством і закріплюються Конституцією України юридичними, матеріальними, політичними й організаційними гарантіями. Конституційні гарантії прав і свобод громадян України — це передбачені Конституцією умови й засоби, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод громадян України. Ці гарантії закріплені в розділі II Конституції України (статті 21–68).

Розміщення цього розділу після розділу «Загальні засади» й перед розділами про органи державної влади підкреслює його важливість і нове співвідношення людини та держави, що встановлюється статтею 3 Конституції України: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення Конституції України про права і свободи людини та громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних правових актів — Загальної Декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейської конвенції з прав людини (1950 р.) та інших договорів з прав людини Ради Європи.

До конституційних прав і свобод людини та громадянина належать громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні та культурно-духовні.

Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадянина становлять основу правового статусу; їх закріплено в найбільшій кількості статей Конституції України. До них належать такі права: на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; визначення національності; користування рідною мовою, а також свобода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті (статті 27–35).

Перелічені громадянські права і свободи в науці конституційного права мають певні особливості:

по суті вони є невід’ємними, природними правами людини, тобто кожного, і не пов’язані безпосередньо з належністю до громадянства країни;

вони включають право на охорону гідності особи, що покладає відповідні обов’язки на державу та інших громадян і передбачає певну етику й законність поведінки державних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до людей, що відповідає правовим приписам, а також вимоги до членів суспільства не порушувати права та свободи інших;

особливо значущими і найвразливішими є права на недоторканність особи, житла, приватного життя, таємність листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень. Вони належать до предмета ведення органів внутрішніх справ і тому заслуговують на пильну увагу.

Політичні права пов’язані з наявністю громадянства України та на відміну від громадянських (особистих) прав, адресованих Конституцією України «кожному», належать тільки громадянам. Реалізація цих прав дає змогу громадянам брати участь у політичному житті суспільства, в управлінні державою (статті 36, 38–40). Громадяни, асоційовані як народ, здійснюють владу, а окремий громадянин як індивід бере участь у цьому процесі. Стосовно політичних прав правосуб’єктність у повному обсязі настає з 18 років.

До політичних належить право брати участь в управлінні справами держави (як безпосередньо, так і через своїх представників). Формами безпосереднього здійснення громадянами політичної державної влади є референдуми, всенародні голосування з питань державного й місцевого життя, усі види участі у виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування. Формами впливу громадян на політичну державну владу всіх рівнів є вплив виборців на своїх депутатів, вираз суспільної думки з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики.

До політичних прав належать також право на об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення, захисту прав і свобод інших людей; право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, якщо про них завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування тощо.

Права та свободи, які належать до групи соціально-економічних, є основою всіх інших прав і свобод. Вони належать до таких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров’я, відпочинок, і служать забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально-значущих потреб й інтересів особи (статті 13, 14, 41, 42 — економічні; 43–49 — соціальні). їх реальність робить державу соціальною, яка забезпечує належний рівень життя людини, її вільний розвиток.