Розділ «Тема 16 Охорона конституції»

Охорона конституції

Охорона конституції в широкому розумінні — це сукупність різноманітних заходів щодо забезпечення її дії. До них належать заходи юридичного, освітнього, виховного, економічного та політичного характеру. Організація охорони конституції полягає у створенні дійових гарантій конституційної законності. Охорона конституції вимагає значної роботи як із формування певного світогляду, загальнокультурної, політичної та правової свідомості, так і створення реальних норм, інститутів, матеріальних ресурсів, покликаних забезпечувати всебічну її дію.

Суб’єктами охорони конституції є всі ті організації, органи, установи й особи, які поділяють конституційні положення та бажають їх закріплення в повсякденному житті.

Разом з тим про охорону конституції частіше ведуть мову у вузькому, власне юридичному смислі. У цьому випадку вона постає як сукупність правових засобів щодо забезпечення юридичної дії основного закону (юридичний захист конституції).

Правова охорона конституції передбачає створення та забезпечення реальної дії правових гарантій конституційної законності, до яких належать удосконалення законодавства, контрольно-наглядові заходи, заходи захисту та відповідальності. Зокрема, контрольно-наглядові заходи включають парламентський контроль, контроль органів управління, судовий і громадський контроль, спеціалізований конституційний контроль (чи нагляд), спеціалізований відомчий контроль (чи нагляд), прокурорський нагляд.

Конституційний контроль (нагляд) — особливий вид правоохоронної діяльності в державі, який полягає в перевірці відповідності законів та інших нормативних актів конституції даної країни.

Обов’язки щодо організації правових заходів охорони конституції покладаються на компетентні державні органи.

Правову охорону конституції можна розглядати й у суто спеціальному смислі — як сукупність контрольно-наглядових повноважень і заходів з боку державних органів, що володіють правом перевірки змісту нормативних актів і дій адресатів права на предмет їх відповідності Основному Закону. У цьому аспекті розрізняють попередню та наступну охорону конституції залежно від того, піддаються контролю (нагляду) проекти нормативних актів чи вже прийняті акти. Охорона може бути матеріальною, коли здійснюється змістовна перевірка актів (дій), і формальною, якщо перевірці піддається тільки дотримання процедури (порядку) прийняття актів (здійснення дії).

Розрізняють правову охорону конституції у вигляді конкретного та абстрактного контролю. Конкретний контроль пов’язаний із конкретними випадками застосування нормативного акта чи з конкретною діяльністю посадових осіб і органів держави. Абстрактний контроль здійснюється за різними підставами, але поза конкретним приводом.

З точки зору обов’язковості правову охорону конституції можна розділити на обов’язкову та факультативну. Перша передбачає покладання на певних суб’єктів обов’язків із вжиття відповідних заходів щодо охорони конституції за певних обставин. Друга базується на власній ініціативі суб’єкта виступити на захист конституції.

Світова практика свідчить, що організація охорони конституції може здійснюватися в таких формах:

використання владних прерогатив президентом як гарантом конституції;

використання компетентними суб’єктами права законодавчої ініціативи;

установлення особливого порядку (складнішого) перегляду та внесення пропозицій про зміни до тексту чинної конституції;

прямого конституційного нагляду, коли компетентний державний орган виявляє неконституційність акта, але сам його не скасовує;

опосередкованого конституційного нагляду, коли повноважні органи (суди загальної юрисдикції) мають право не застосовувати закони (якщо, на їх думку, вони не відповідають конституції) і звертаються за підтвердженням їх конституційності до Конституційного Суду;

попереднього та наступного конституційного контролю, коли компетентні державні органи не тільки виявляють невідповідність актів конституції, але й відхиляють те, що не відповідає Основному Закону;

офіційного нормативного та казуального конституційного тлумачення;

конституційно-правового судового вирішення спорів щодо компетенції органів державної влади та управління тощо;