Розділ «Тема 1 Конституційне право як галузь права України»

Множинність конституційних відносин і різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак — різноманітність видів джерел конституційного права.

Конституція України — основне джерело конституційного права України, найважливіший політико-правовий документ України.

Закони в широкому розумінні — встановлені державою загальнообов’язкові правила. У юридичному значенні закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найважливіші суспільні відносини й має найвищу юридичну силу в системі законодавства України. Розрізняють конституційні (органічні) закони і закони звичайні.

Конституційні закони — особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за політико- правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції, органічно розвивають і продовжують її. Вони є своєрідними супутниками Конституції та входять до системи конституційного законодавства. їх спорідненість із Основним Законом полягає в тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність прийняти той чи інший закон, який має розвинути ту чи іншу статтю.

За порядком прийняття, структурою, формою та іншими ознаками конституційні закони в Україні нічим не відрізняються від звичайних.

Для конституційних законів характерна комплексність. Вони вбирають у себе норми багатьох галузей права. Типовим прикладом такого закону є закон про громадянство України, який містить норми конституційного, цивільного, сімейного, міжнародного права.

Регламент Верховної Ради України як процесуальний нормативний акт фіксує правову регламентацію порядку діяльності Верховної Ради України. Регламент — похідний від Конституції акт, який приймається на її основі, конкретизує її положення, забезпечує перехід норм Конституції зі «статики» в «динаміку». Конституція визначає основи організації й діяльності парламенту, встановлює вихідні положення парламентських процедур. Вона не може бути перевантажена процедурними нормами, тому їх розміщують в регламенті, який конкретизує конституційні приписи в певних межах.

Акти Всеукраїнських референдумів. Референдум — це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного й місцевого значення. Референдум — особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає народ, минаючи представницькі та інші органи влади.

Акти Конституційного Суду України можуть містити конституційно-правові норми. Ідеться про ті рішення, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції й законам України та визнаним Україною міжнародним актам.

Акти реалізації делегованих повноважень.

Укази Президента України.

Акти Кабінету Міністрів України.

Однією з кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційної (державно-правової) відповідальності. Конституційна відповідальність — особливий вид соціальної відповідальності. Вона має складний політико-правовий характер і настає за конституційне правопорушення (делікт). Така відповідальність виражається в особливих негативних наслідках для суб’єкта конституційного правопорушення. Суб’єктами конституційної відповідальності можуть бути вищі посадові особи й органи державної влади. Формами (санкціями) конституційної відповідальності є відміна чи припинення антиконституційного акта, усунення від посади в порядку імпічменту, визнання виборів чи результатів референдуму недійсними, офіційне визнання роботи державних органів, вищих посадових осіб незадовільною (у тому числі й шляхом висловлення вотуму недовіри уряду), дострокове розформування підзвітного органу.

Конституційне правопорушення (делікт) — винна поведінка суб’єкта конституційного права, яка порушує норми конституційного права й не являє собою при цьому ні кримінального, ні адміністративного, ні цивільного, ні дисциплінарного правопорушення. Делікт є підставою для настання конституційної відповідальності.

За сучасних умов конституційна відповідальність набуває особливого значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у нашій країні. Широка полі- тизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади, поворот до демократичних, прогресивних відносин і, нарешті, проголошення й розбудова державної незалежності України владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Одним із таких інститутів і є конституційна (державно-правова) відповідальність.

Конституційній відповідальності властивий політичний характер. І це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Це виразно спостерігається на рівні конституційного регулювання, у ході якого дуже великою є ціна відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конституційних відносин. Ось чому відповідальність депутата чи державних органів якісно відрізняється від «звичайної» юридичної відповідальності.

З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки, як санкції та можливість у необхідних випадках застосовувати такий спонукальний чинник, як примус. Вказівки на можливість застосування в необхідних випадках таких санкцій містяться чи не в кожному джерелі конституційного права.

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що у багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.

Як засіб забезпечення приписів правових норм конституційна відповідальність втілюється в життя двояко:

безпосередньо в межах конституційних правовідносин;