Розділ «Тема №5. Методи державного управління»

- порядок призначення відповідальних керівників на всіх рівнях управління;

заходи щодо матеріального, морального, адміністративно-правового захисту прав і повноважень органів управління, підрозділів, служб та працівників, які беруть участь у роботі цих органів;

- порядок внесення змін і доповнень до регламенту управління закладом.

При реалізації управлінських рішень, програм широко застосовуються методи колективної та індивідуальної матеріальної мотивації. Засобами мотивації виступають оклад, заробітна платня та винагорода.

Для надання стійкості організаційних зв'язків у системі управління в процесі виконання управлінських завдань застосовують розпорядчий метод (метод розпоряджень). Передусім, він виявляється у виданні наказів, планів, інструкцій, розпоряджень та інших документів, що називають актами управління.

Застосування цього методу викликане тим, що безпосередня діяльність людей у процесі управління не піддається детальній регламентації, а, отже, поточне нормотворче провадження є найбільш-ефективним способом коригування та спрямовування діяльності підконтрольної одиниці. Керуючись не тільки загальними, але й особистими інтересами, учасники управління в своїх діях можуть навмисно чи не навмисно відхилятися від заданої спрямованості до мети.

Одним із видів розпорядчих методів управління є адміністративні методи. Це методи владної мотивації. Вони ґрунтуються на підпорядкуванні закону, правопорядку, вищій посадовій особі, мають обов'язковий характер. За їх допомогою діють механізми примусу, які формуються для захисту інтересів суспільства, держави, особистості, реалізуються права та обов'язки керівників, підтримується службова та трудова дисципліна, забезпечуються умови виконання працівниками своїх обов'язків. Але якщо у керівника є надмірне захоплення тільки адміністративними методами, то це може призвести до придушення ініціативи і підприємливості, самостійності мислення, очікування замість оперативної реакції на зміни умов діяльності

2. Методи впливу в органах внутрішніх справ

2.1. Переконання та примус як загальні методи впливу

Під методами впливу розуміють способи функціонального налаштування окремих процесів (динаміку) та системи (статику) управління. Методи впливу, що обумовлюють належну поведінку колективів та окремих людей у процесі управління, різняться стимулами, що спонукають до певних дій. Стимули можна поділити на економічні, моральні та стимули-завдання.

Загальними методами впливу на поведінку людей є переконання та примус. їх поєднання становить універсальний принцип соціального управління, який проникає через всю систему стимулюючих методів, у т. ч. адміністративні, соціально-психологічні та економічні.

Переконання та примус можуть мати державний та громадський характер.

Метод переконання застосовується всіма суб'єктами управління. Примус здійснюється спеціально уповноваженими державними органами та громадськими організаціями на основі правових норм у встановленому порядку.

Переконання як метод управління всередині системи органів внутрішніх справ слід розуміти як активний вплив керівників, а також інших суб'єктів на свідомість та поведінку співробітників системи, що має на меті виховання у них внутрішньої потреби та звички чітко виконувати встановлені правила поведінки, суворо дотримуватись дисципліни та законності.

У внутрішньо-системних відносинах цей метод успішно використовується не тільки особами, які займають штатні посади керівного складу, але й різними громадськими організаціями органів внутрішніх справ (зокрема, шефами-наставниками).

Щодо зовнішньо-управлінської діяльності, переконання - це комплекс виховних та роз'яснювальних заходів, що здійснюються співробітниками органів внутрішніх справ з метою підвищення організованості та дисципліни всього населення та забезпечення суворого дотримання всіма громадянами законів та підзаконних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та безпеки.

Метод переконання в управлінській діяльності органів внутрішніх справ реалізується в різних формах: одні характерні для внутрішньої діяльності, інші для зовнішньої. Гак, індивідуальна та масово-виховна робота, агітацій по-пропагандистська діяльність, поширення передового досвіду, критика антигромадських вчинків здійснюються як всередині системи, так і зонні. Такі форми, як інструктування та навчання, переважно використовуються всередині системи, а поза нею - щодо членів громадських організацій, які спеціально створені для здійснення правопорядку (добровільні народні дружини, товариські суди та ін.). Для зовнішньої управлінської діяльності специфічною с також така форма переконання, як інформування населення про результати діяльності у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

До форм переконання належить також заохочення. Заохочення - це публічне визнання заслуг людини, її нагородження, вияв громадської пошани за досягнуті нею успіхи у роботі чи виконанні громадського обов'язку. Заходи заохочення можуть бути морального, матеріального та морально-матеріального характеру. Деякі вчені відокремлюють метол стимулювання, пояснюючи це тим, що метод переконання має на меті виробити у громадян звички добровільного виконання конкретних правових норм, водночас як метод стимулювання спрямований на заохочення певної поведінки об'єкта управління.

Заохочення працівників органів внутрішніх справ здійснення на підставі Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ. Але, на нашу думку, заохочення однак належить до форм метолу переконання. Використання у органні внутрішніх справ методу переконання не виключає, за необхідності, і методів примусу. Це зумовлено тим, що ще трапляються порушення внутрішнього трудового порядку, правил співіснування, норм поведінки у громадських місцях, а також правил гарантування громадської безпеки.

Примус зберігає своє значення як у процесі виховання особистості, так і в холі удосконалення суспільних відносин загалом. В практиці управлінської діяльності органів внутрішніх справ використовуються, переважно, два види юридичного примусу: дисциплінарний та адміністративний. За порушення правових норм передбачається юридична відповідальність, а невиконання інших, нормативно не закріплених правил співжиття може викликати необхідність застосування заходів громадського впливу. До державних примусових заходів, що застосовуються суб'єктами управління з метою дотримання дисципліни, забезпечення законності та правопорядку, належать заходи дисциплінарного, адміністративного, матеріального та кримінального примусу.