Розділ «4. Місце експертизи в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ»

впровадження в дослідницькій діяльності передових досягнень науки й техніки; виявлення фактів, які пов'язані із предметом експертизи, що впливають на запобігання злочинності в майбутньому, тим самим визначати подальший напрямок розвитку науки й техніки для потреб провадження у справах.

На стан упорядкованості діяльності правоохоронних органів, пов'язаної з використанням спеціальних знань у юридичних провадженнях, впливає чітке визначення складових-характерних ознак судової експертизи. Даний фактор впливає на організацію та супроводження процесу експертних досліджень.

Єдиний погляд ряду вчених у визначенні ознак судової експертизи полягає в тому, що вони являють собою окремі, самостійні комплекси; водночас спостерігається відсутність системного підходу у виділенні класифікаційних ознак судової експертизи.

У комплекс таких ознак пропонують включати процесуальну форму експертизи, використання експертом спеціальних знань, процесуальну форму призначення експертизи, процесуальну самостійність і індивідуальну відповідальність судового експерта, безпосереднє дослідження об'єктів експертизи, об'єктивне й всебічне проведення експертизи, процесуальне оформлення її результатів.

Автори іншого бачення включають такі ознаки експертизи, як використання спеціальних знань, проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, наявність спеціального суб'єкта експертизи, певну процесуальну форму провадження, оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі - висновку експерта.

В одному з напрямків наукового бачення в комплексі ознак експертизи включено надання висновку як результату експертного дослідження, самостійність дослідження із застосуванням спеціальних знань, безпосередність дослідження обставин справи експертом.

Пропонується до основних ознак судової експертизи віднести:

предмет, об'єкт і суб'єкт; суб'єкт, об'єкти дослідження, дослідження як процес застосування спеціальних знань із метою виявлення доказів, процесуальну форму дослідження.

Не всі автори включають в обов'язковий набір ознак процесуальну самостійність і особисту відповідальність експерта, хоча атрибут формалізації експертної діяльності.

Однак усі без винятку автори відносять до ознаки процесуальну форму експертного дослідження як найважливішу складову комплексу ознак, що характеризують зазначену діяльність.

На системність у підході до виділення характерних якостей судової експертизи, на наш погляд, можуть вплинути облік родових і видових ознак; обов'язковою умовою достатньої повноти ментального відображення експертизи як явища, є розгляд їх у взаємозв'язку й взаємному впливі. Цей підхід слід застосовувати й для визначення експертизи, проведеної в адміністративних провадженнях.

У такий спосіб виникає можливість дослідити джерела експертизи як специфічної форми знань, коріння якої лежать у феномені знань, проявленого діяльністю свідомості, в умовах адаптованості в практичній площині правоохоронної діяльності, тобто реалізованих при виконанні завдань пізнання конкретних фактів, явищ із використанням наукових засобів і методів у рамках апробованих спеціальних методик.

В основі експертизи як процесу дослідження лежать практичні дані й наукові факти, які свідомо сприйняті і функції яких спрямовані на встановлення предмета експертизи, виявленні видів зв'язків між заданими практичними даними, визначенні можливості існування нового очікуваного факту.

Характерною ознакою експертизи як процесу дослідження є встановлення так званих проміжних фактів.

Однак обмеження експертом дослідження лише такими фактами значно знижує інформативну ефективність отриманих даних для розслідування події.

Необхідною умовою дослідження є використання спеціальних знань для професійної оцінки виявлених фактів, їхніх взаємозв'язків. Така оцінка зовні виступає новим знанням, добутим експертом у ході дослідження.

Даний висновок підтверджується спеціальними дослідженнями, розпочатими за структурою методики експертизи. В експертології вважається доведеним, що проміжний аналіз і оцінка результатів застосування експертом кожного прийому й методу є органічною частиною самого дослідження. Лише оцінка підсумків дослідження в цілому виявляє собою самостійний етап експертної діяльності з установлення шуканого факту. Фінальна оцінка, зроблена на підставі проміжних висновків, - не що інше як формулювання висновків, є заключним етапом експертного дослідження й складання висновку, у якому більша частина приділяється синтезу даних дослідження; суть механізму ментального проектування один на одного проміжних висновків. Саме синтезована частина експертного висновку є основою експертного висновку про факт - предмет експертизи.

Предмет і об'єкт індивідуалізують спеціальне дослідження, а тому формують його важливі характеристики. Про їх значення можна судити вже по тому, скільки уваги приділяється дослідженню в експертології.

Вивчення різних підходів дозволяє в цілому виділити критерії визначення предмета й об'єкта дослідження (як родового поняття) за їх гносеологічних атрибутів. Загальні предмет і об'єкт співвіднесені з об'єктом і предметом тої галузі, спеціальні знання якої застосовуються в даному дослідженні. Необхідність виділення конкретного предмета зумовлена диференціацією галузей спеціальних знань, що становлять основу того чи іншого виду дослідження. Конкретний предмет дослідження формується шляхом проекції атрибутів загального предмета відповідно до конкретного експертного завдання. їх кількість і зміст залежать від рівня розвитку відповідної галузі знання, диференційованості, науково-практичних можливостей. Таким чином, для визначення предмета й об'єкта за родовою ознакою достатньо визначити спеціальний критерій. Однак для формулювання предмета й об'єкта судової експертизи і експертизи, проведеної в адміністративних провадженнях, для повноти визначення необхідно включати юридичний критерій.

Не меншою мірою на специфіку об'єкта експертизи впливають застосовувані в дослідженні методи й методики, особливо у провадженнях ситуаційних експертиз.