Розділ «Тема № 24. Адміністративне доказування та докази в адміністративному процесі»

Якщо особистий доказ являє собою комунікативний аргумент про існування або не існування факту, то пред'явлення предмета (речового доказу) є емпіричним аргументом, безпосередньо переконуючим адресата в існуванні речі і її властивостей.

Існують докази, які важко чітко розмежувати. Це плани, схеми, фотознімки, об'ємні копії. Відносно цих доказів можна вести мову лише приблизно. Наприклад, продукти психічної діяльності людини, плани, схеми, креслення ближче стоять до документів, звичайні копії до речових доказів, фотознімкам належить відіграти проміжну роль.

Розподілення доказів на особисті і речові допомагає більш правильно з'ясувати об'єктивність кожного з них і значення для процесу доказування. Найбільш об'єктивну інформацію можна отримати від другої групи доказів. У процесі психічної переробки і зберігання інформації людиною без всякого сумніву позначаються її індивідуальні властивості тоді, як інформація, що міститься в предметах і документах, позбавлена такого недоліку. Разом із тим, враховуючи особливості психіки конкретної особи, умови сприйняття інформації, можна максимально наблизити процес відтворення до об'єктивної дійсності. Уточнення і перевірка доказової інформації повинна відбуватися залежно від механізму освіти і носія її (наприклад, постановка додаткових запитань про обставини, що викликають сумніви, або перевірка автентичності документа шляхом проведення огляду, експертизи тощо).

2. За джерелом відомостей про факти докази поділяються на первинні і похідні.

Первинні докази це ті, що їх юрисдикційні органи отримують безпосередньо від первинного носія інформації. Похідні докази - ті, які органи адміністративної юрисдикції отримують від опосередкованого джерела інформації.

Даний розподіл зумовлений наявністю або відсутністю проміжного носія доказової інформації. Тому в юридичній літературі часто можна зустріти термін "першоджерело", маючи на увазі первинний доказ. Цим самим немов роз'яснюється, нагадується і вказується на відсутність подальших ланок при передачі інформації про правопорушення.

Відмінність у структурі особистих і речових доказів допоможе нам більш наочно розглянути даний розподіл, тому ми до кожного з них наведемо ряд прикладів.

Початковими особистими доказами будуть свідчення (усні і письмові) свідків, потерпілих, правопорушників про факти, які мають значення для справи, що їх вони самі бачили або чули. Речовими початковими доказами будуть описи предметів і документів зі слідами правопорушення в протоколах і висновках експертів.

Похідними особистими доказами будуть показання (усні і письмові) свідків, потерпілих, правопорушників про факти, що мають значення для справи, але почуті і побачені іншими "особами", які передали інформацію даним особам. Фактичні дані, добуті таким чином, слід вважати доказами тільки тоді, коли відоме початкове джерело (першоджерело). Похідними речовими доказами будуть копії (об'ємні, фотографічні й ін.) предметів і документів із слідами правопорушення, тобто всілякі копії тих предметів, що прийнято вважати речовими доказами.

Похідні докази відтворюють інформацію, якою володіє і передає першоджерело. Водночас похідні докази формуються пізніше початкових, на їхній основі і тому містять менший обсяг фактичних даних. При переході інформації через проміжного носія можливі перекручування, частина інформації може не сприйматися і не сприймається. Будучи неповним відображенням, похідна інформація залежить від початкової.

Розподіл доказів на початкові і похідні дозволяє врахувати специфічні властивості кожного з цих видів доказів.

Практичне значення цього розподілу полягає в тому, що при збиранні, дослідженні, оцінці доказів часто через похідні докази можна встановити початкові, перевірити ступінь їх достовірності. Похідні докази, при неможливості залучення прямих, можуть лягти в основу рішення в справі. Тільки необхідно мати на увазі, як було відзначено, що ступінь достовірності похідних доказів нижче, тому при відсутності початкових доказів завжди необхідно встановлювати першоджерело похідного доказу.

Таким чином у процесі доказування необхідно визначити всі можливі заходи для збирання саме початкових доказів. Проте похідні відіграють важливу роль при дотриманні умов, що гарантують точність і достовірність інформації, що міститься в них. Так, наприклад, при необхідності старанно перевірити й оцінити початкові фактичні дані (показання свідків, потерпілих, правопорушників) можна зіставити їх із похідними. Така необхідність може виникнути у випадку зміни (цілком або частково) інформації, що виходить від першоджерела. Може також виникнути необхідність істотно заповнити початковий доказ, або в похідних утримується інформація про тому самому факт, або наново відновити цей факт у випадку початкового доказу.

3. Стосовно факту вчинення адміністративного правопорушення докази підрозділяються на прямі і непрямі.

Підставою для такого розподілу є розходження в структурі процесу обгрунтування доказуваного факту.

Прямий доказ - такий, що прямо вказує на один або декілька елементів предмета доказування.

Непрямий доказ - такий, що у результаті багатоступінчастої процедури спочатку обґрунтовує існування проміжного факту, а потім, через нього, предмета доказування або його елемента.

Таким чином, побічні докази являють собою відомості про проміжні факти, окремі деталі якоїсь події, що стосується правопорушення. Ці деталі, будучи встановлені, використовуються для встановлення елементів предмета доказування. Цілком природно, що частіше побічні докази найбільш успішно використовуються для встановлення винуватості або невинуватості правопорушника.

Непрямий доказ являє собою складний, двоступінчатий (а іноді і багатоступінчастий) акт. Він прямо підтверджує деяке проміжне твердження, а потім через нього вже підтверджується доказувана обставина. Зміст непрямого доказу включає дані про такі факти, встановлення яких складає не кінцеву ціль, а проміжний етап конкретного процесу доказування. Таким чином, непрямий доказ багатоступінчастий на відміну від прямого, що є одноступінчатим.

Практичне значення даного розмежування полягає в неприпустимості переоцінки прямих доказів і недооцінці непрямих. Логічний шлях від непрямих доказів до правопорушення складніше, ніж від прямих, тому його необхідно використовувати в сукупності з іншими доказами.