Розділ «Тема №20. Адміністративно-процесуальні норми та відносини»

зобов'язуючі - норми, які зобов'язують суб'єкта адміністративно-процесуальних правовідносин вчинити конкретні дії. Наприклад: звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян").

забороняючі норми, навпаки - вимагають від адресата утриматись від вчинення тих або інших дій. Наочним прикладом є інша частина (ч. 2) ст. 7 Закону про звернення громадян: Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

б) диспозитивні (дозвільні, уповноважуючі) ~ уповноважують суб'єкта адміністративно-процесуальних правовідносин діяти на власний розсуд, але в рамках варіантів поведінки, окреслених диспозицією норми. На відміну від імперативних, диспозитивні норми адміністративно-процесуального права завжди дають адресатові вибір:

діяти або утриматись від певних дій (Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено).

діяти тим або іншим чином, передбаченим диспозицією (Для співбесіди в органі міграційної служби особа, що подала заяву про надання статусу біженця, має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб).

в) рекомендаційні - містять рекомендацію (пораду) щодо оптимального, на думку нормотворця, варіанту поведінки. Особливість даної групи адміністративно-процесуальних норм полягає у тому, що вони не мають юридично-обов'язкового характеру. Крім того, рекомендаційні норми неможливо порушити, адже вони надають адресатові повну свободу дій, жодним чином їх не обмежуючи та не скеровуючи.

Класифікації норм адміністративно-процесуального права будуються й за багатьма іншими критеріями: - за способом викладення змісту норми (визначені та бланкетні); - за способом творення (встановлені або санкціоновані державою); - за суб'єктами видання; - за колом адресатів тощо.

1.4 Реалізація адміністративно-процесуальних норм

Реалізація адміністративно-процесуальних норм - це втілення їх положень у фактичній діяльності (поведінці) суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин шляхом виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон.

Не може існувати поза реалізацією адміністративно-процесуальних норм і адміністративний процес - регламентована нормами адміністративно-процесуального права діяльність по вирішенню індивідуально-конкретних справ у сфері публічного управління. Практичне втілення приписів адміністративно-процесуальних норм становить суть адміністративного процесу, є його змістовним наповненням та об'єктивним вираженням. Адміністративний процес та реалізація адміністративно-процесуальних норм - надзвичайно взаємопроникаючі та взаємообумовлюючі явища. Уявити їх одне без одного просто неможливо: адміністративний процес завжди здійснюється у формі правореалізації, а реалізація адміністративно-процесуальних норм завжди відбувається в рамках адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальні норми реалізуються у різних формах. Найбільше визнання у літературі отримала широка, чотирьохелементна класифікація, відповідно до якої формами реалізації адміністративно-процесуальних норм є: застосування, виконання, використання та дотримання. Розглянемо її більш докладно.

Особливе місце серед форм реалізації норм адміністративно-процесуального права посідає застосування - вирішення суб'єктом адміністративної юрисдикції конкретних питань, що виникають в ході адміністративного процесу, шляхом прийняття обов'язкових до виконання юридично-владних рішень (актів).

Дана форма правореалізації характеризується наявністю ряду специфічних рис: - суб'єктами її здійснення є уповноважені органи (посадові особи) публічної влади; - вона неодмінно "увінчується" прийняттям індивідуально-конкретного акта управління; - вона має імперативний характер (у необхідних випадках забезпечується примусом держави; рішення, прийняті в її результаті, є обов'язковими для виконання тощо).

Жодне адміністративне провадження не може відбуватися інакше, ніж під проводом органів публічної влади (їх посадових осіб). Відтак, воно просто неможливе без застосування, як єдино доступної цим суб'єктам форми правореалізації. З огляду на державно-владний, організуючий характер адміністративного процесу, застосування являє собою найпоширенішу форму реалізації адміністративно-процесуальних норм.

Одночасно, будь-який суб'єкт адміністративного процесу, незалежно від своєї ролі у розгляді адміністративної справи, наділяється державою комплексом юридичних прав та обов'язків." Усі особи, які беруть участь у провадженні... використовують свої права і виконують обов'язки через правовідносини, в які вони вступають з іншими суб'єктами провадження". Реалізація ними своїх процесуальних прав та обов'язків також здійснюється у визначених формах, а саме: шляхом виконання, дотримання та використання.

Усі названі форми правореалізації суттєво відрізняються від застосування. Зокрема, вони здійснюються суб'єктами, не наділеними владними повноваженнями (як правило, це державні та громадські об'єднання організації, громадяни), не носять імперативного характеру, спрямовуються на досягнення локального процесуального результату (тоді, як застосування завжди підпорядковане загальній меті вирішення адміністративної справи).

Виконання - це активна поведінка суб'єкта правовідносин щодо втілення у життя приписів зобов'язуючих норм адміністративно-процесуального права.

У даній формі реалізуються адміністративно-процесуальні норми, котрі встановлюють: - обов'язок свідка з'являтися на виклик уповноваженого суб'єкта адміністративної юрисдикції і давати детальні й правдиві пояснення про відомі йому обставини справи; - обов'язок особи, яка отримала повістку-виклик до адміністративного суду замість адресата, повідомити про неї адресата; - обов'язок особи, за якою встановлено адміністративний нагляд, прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ тощо.

Дотримання - це форма правореалізації, яка полягає в утриманні від вчинення дій, заборонених нормами адміністративно-процесуального права.

З усіх форм правореалізації дотримання є найменш фіксованим - скласти об'єктивну картину практики дотримання приписів адміністративно-процесуальних норм неможливо.