Розділ «Тема №2. Адміністративно-правові норми і адміністративно-правові відносини»

У ряді випадків адміністративно-правові норми не мають конкретної санкції. Це характерно для норм, що регулюють відносини між супідрядними сторонами управлінських відносин (наприклад, між вищими і нижчими органами управління, між керівником і підлеглими йому працівниками). Порушення правових приписів - в такому випадку передбачає настання дисциплінарної відповідальності, передбаченої не цією адміністративною нормою, а нормами, що містяться в правових актах, які регламентують, наприклад, державну службу. Санкція завжди виражає негативну реакцію держави на будь-яке відхилення від належної поведінки у сфері державного управління.

Зміст структурних елементів адміністративно-правої норми (гіпотези, диспозиції, санкції) може бути визначеним, відносно визначеним та альтернативним.

Визначеність елементів норми означає, що учасники відносин можуть чинити тільки так, як зазначено, наприклад, в диспозиції і не інакше, або щодо порушника правової норми може бути застосоване стягнення у вигляді штрафу у чітко визначених межах, вийти за які юрисдикційна інстанція не в змозі.

Відносна визначеність елементів норми полягає в тому, що в ній вказуються лише загальні ознаки поведінки, в межах яких сторони можуть приймати самостійні рішення. Так, відносно визначена гіпотеза виражається у формулюванні типу "за необхідності" або "за доцільності" дозволяється діяти певним чином; наявність необхідності або доцільності у кожному конкретному випадку встановлюється іншими нормами. Наприклад, відносно визначена санкція норми полягає у вказівці на те, що до порушника може бути застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу в певних межах (від - і до).

Альтернативність структурних елементів адміністративно-правової норми полягає в тому, що в диспозиції, наприклад, наводяться кілька альтернативних варіантів поведінки, в санкції - кілька різних видів покарання щодо порушника (або адміністративний арешт, або штраф, або виправні роботи).

Приписи адміністративно-правової норми переважно не збігаються з текстом статті чи параграфу нормативного акту. Дуже часто гіпотеза і диспозиція знаходяться в одному нормативному акті, а санкція - в іншому (бланкетність елементів правової норми). Часто окремі частини правової норми не формулюються взагалі, а розуміються очевидними. Так, наприклад, ст. 173 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення дрібного хуліганства, тоді як в самій статті не йдеться про те, в чому саме полягає такий акт деліквенції, для з'ясування конкретних форм вияву зазначеного проступку слід користуватись іншими спеціалізованими джерелами (Постановами Пленуму ВСУ, науково-практичними коментарями до КУпАПу). Це, на думку законодавця, є очевидним.

Що ж стосується класифікації адміністративно-правових норм, то всі адміністративно-правові норми групують за певними критеріями. Основним критерієм при цьому є їх юридичний зміст або метод регулюючого впливу на учасників управлінських суспільних відносин. За цим критерієм норми адміністративного права поділяють на:

а) зобов'язуючі, тобто такі, що містять юридичні владні приписи до вчинення певних дій за конкретних обставин, передбачених нормою (наприклад, особи, які досягли 16-річного віку повинні мати паспорт громадянина і т.п.);

б) забороняючі, тобто такі, що мітять юридичні владні приписи, які забороняють вчинення певних дій. Наприклад, заборонені дії, що підпадають під ознаки адміністративних правопорушень і т.п.);

в) уповноважуючі (дозволяючі), тобто такі, що передбачають можливість діяти в межах вимог цієї норми на власний розсуд. Наприклад, можливість вибору відповідним органом одного з видів стягнень, передбачених нормою;

г) стимулюючі, тобто такі, що містять заходи матеріального і морального стимулювання за належну поведінку;

д) рекомендаційні, тобто такі, що містять поради з приводу найдоцільнішого, раціонального вчинення тих чи інших дій. Ці норми є різновидом норм уповноважуючого характеру.

За предметом регулювання адміністративно-правові норми поділяються на:

а) матеріальні, тобто такі, що визначають зміст обов'язків і прав конкретних учасників регульованих управлінських відносин, їх адміністративно-правовий статус. Наприклад, норми, які встановлюють право органів виконавчої влади видавати нормативно-правові акти;

б) процесуальні, тобто такі, що встановлюють порядок реалізації обов'язків і прав, передбачених для учасників управлінських суспільних відносин матеріальними адміністративно-правовими нормами. Наприклад, норми, які визначають порядок оскарження дій органів виконавчої влади та їх посадових осіб. Процесуальні норми, своєю чергою, поділяються на дві групи.

- адміністративно-юрисдикційні;

- адміністративно-процедурні. Адміністративно-юрисдикційні норми забезпечують примусове

здійснення обов'язків і прав у сфері державного управління, яке детерміноване ретроспективним правопорушенням з боку конкретного суб'єкта.

Адміністративно-процедурні норми регламентують порядок вчинення різних організаційних дій апарату управління, що не виходять за межі стандартної процедури діяльності останніх (наприклад, порядок узгодження тих чи інших дій, проведення спільних заходів і т. п).

Адміністративно-правові норми залежності від адресату нормативних приписів поділяють на норми, що регулюють: