Розділ «Тема №2. Адміністративно-правові норми і адміністративно-правові відносини»

а) встановлення певного порядку дій, тобто припис до дії за відповідних обставин і належним чином, передбаченим цією нормою;

б) заборона певних дій під острахом застосування тих чи інших юридичних засобів впливу;

в) надання стороні управлінських відносин можливості обрати один із передбачених правовою нормою варіантів поведінки.

Ухилитися від виконання припису не можна: відповідна сторона зобов'язана діяти, обравши самостійно один із цих варіантів; г) надання стороні управлінських відносин можливості діяти на власний розсуд, тобто або вчинити певні, передбачені цією адміністративно-правовою нормою дії, або відмовитися від їх учинення.

В усіх названих випадках досить чітко виражений характерний для цієї групи правових норм елемент юридичного обов'язкового примусу, він вказаний або "жорстко" (прямий примус, заборона) або дещо "м'яко" (дозвіл).

Регулюючи управлінські суспільні відносини, адміністративно-правові норми активно сприяють їх впорядкуванню, закріпленню і розвитку в інтересах держави, а також забезпечують їх охорону. Адміністративно-правове регулювання має державний характер, тому виконання, застосування і дотримання правил, визначених нормами адміністративного права, забезпечуються, за необхідності, заходами державного примусу.

Творча роль норм адміністративного права проявляється не тільки в самому регулюванні суспільних відносин, але і в його виховному впливі на громадян. Наявність норм адміністративного права передбачає добровільне їх дотримання усіма суб'єктами адміністративного права, тому основним методом адміністративного правового регулювання є переконання.

Виходячи із загального поняття правового регулювання, можна зробити висновок, що змістом адміністративно-правового регулювання є:

- впорядкування і закріплення найбільш доцільних суспільних відносин у сфері управління;

- охорона врегульованих правом суспільних відносин, що відповідають вимогам об'єктивних законів розвитку суспільства і держави;

- витіснення та ліквідація суспільних відносин, що застаріли і не відповідають сучасним вимогам (новаційне нормотворче провадження та кодифікація законодавства).

Адміністративно-правова норма, так само як і норми інших галузей права, має свою структуру, під якою розуміють її внутрішню побудову, певний порядок взаємозв'язку, взаємообумовленості її складових частин, елементів норми, внутрішньоструктурну організацію нормативного матеріалу.

Структурно адміністративно-правові норми складаються з трьох традиційних елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза (грец. hypothesis - умова, припущення) - складова частина норми права, що визначає умови, за яких суб'єкти права повинні здійснювати свої права і виконувати обов'язки, визначені в диспозиції цієї норми, що повинно детермінувати настання конкретного юридичного наслідку.

Інакше кажучи, гіпотеза складається з характеристики умов, за яких слід керуватися вимогами (приписами) даної правової норми. Зазвичай, гіпотеза передбачає певні конкретні юридичні факти, тобто обставини, за яких виникають, змінюються або припиняються адміністративно-правові відносини (наприклад, досягнення особою певного віку, вчинення нею адміністративного правопорушення і т.п.). Гіпотеза відсутня в адміністративно-правових нормах, що регулюють організацію і діяльність, а також визначають повноваження органів виконавчої влади (посадових осіб). Пояснюється це тим, що такі норми (а їх більшість) реалізуються безпосередньо в діяльності органів управління, остання і оцінюється як умова (тобто гіпотеза), що викликає необхідність керуватися вимогами норм, адресованими цим органам.

В адміністративному праві гіпотеза правової норми може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною. Абсолютно визначена гіпотеза містить конкретні фактичні умови, за яких реалізується норма права (наприклад, особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо минуло більше двох місяців з моменту вчинення нею правопорушення). У відносно визначеній гіпотезі міститься лише загальна характеристика умов, за наявності яких може бути реалізована правова норма. Такі гіпотези, зазвичай, містять формулювання: може бути, за необхідності, у певних випадках тощо (наприклад, військовозобов'язаний, який без поважних причин не з'явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до адміністративної відповідальності). Переважна більшість адміністративно-правових норм містять саме відносно-визначену гіпотезу.

Диспозиція (лат. dispositio - розпорядження) - складова частина норми права, яка визначає права і обов'язки учасників правовідносин, що виникають за обставин, передбачених гіпотезою норми.

Можна сказати, що диспозиція - це конкретне правило поведінки, передбачене нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах формулюється, переважно, як права, повноваження, дозволи, або у вигляді приписів, обов'язків, а також заборон і обмежень. Диспозиції, в яких формулюються одночасно і права, і обов'язки, в нормах адміністративного права зустрічаються досить рідко. Незалежно від того, яким чином сформульована диспозиція, вона завжди передбачає нерозривність, взаємозв'язок прав і обов'язків, завжди вказує на те, як повинні (або можуть) поводити себе суб'єкти.

Санкція (лат. - непорушна постанова) - складова частина норми права, яка на випадок невиконання норми визначає заходи державного впливу щодо порушника, головним чином у формі примусу (карна частина правової норми).

Найчастіше санкція розглядається як захід дисциплінарного або адміністративного впливу на порушника.