Розділ 1. Поняття та зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції громадської безпеки

Якщо в якості критеріїв класифікації видів юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ обрати характер, особливості і ступінь складності фактичної сторони адміністративних правопорушень та пов'язану з цим складність юрисдикційної процедури (маються на увазі її обсяг і межі), то можна навести таку класифікацію адміністративно-юрисдикційних проваджень в органах внутрішніх справ:

а) провадження в органі адміністративної юрисдикції першої інстанції (це згадані вище загальні (повні) адміністративні провадження);

б) прискорене провадження (це спрощене провадження, про яке теж згадувалося вище);

в) спеціальне провадження із застосування адміністративних стягнень за скоєння злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки;

г) провадження в органі адміністративної юрисдикції другої інстанції (наприклад, посадовою особою вищого рангу (посади) порівняно з працівником, який первинно розглядав матеріали адміністративної справи. Як уже зазначалося, усі з розглянутих вище адміністративних проваджень мають факультативну стадію - оскарження (опротестування) ухваленого органом адміністративної юрисдикції першої інстанції рішення).

Правові акти адміністративної юрисдикції

Розгляд і вирішення будь-якої юридичної справи завершуються виданням відповідного правового акта. Своє рішення орган адміністративної юрисдикції (посадова особа) фіксує в постанові, що виноситься й оголошується негайно по закінченні розгляду справи. Цей правовий акт найтіснішим чином пов'язаний із функціями адміністративно-юрисдикційної діяльності, грунтується на результатах цієї діяльності та завершує її.

Особливості адміністративної юрисдикції значною мірою визначають і специфіку правових актів, що видаються за результатами розгляду справ про адміністративні порушення. Досліджувана галузь виконавчо-розпорядчої діяльності за своїми правовими ознаками є підзаконною, правозастосовною, правоохоронною. Отже, за юридичними властивостями постанова органу адміністративної юрисдикції є підзаконним, правоохоронним актом застосування права по конкретній розглянутій справі про правопорушення.

З точки зору юридичної природи постанова органу адміністративної юрисдикції є актом застосування права. У ньому знаходить відображення застосування норм про адміністративну відповідальність за відповідний вид правопорушення до конкретного життєвого випадку. Такий правозастосовний акт має ознаки, властиві актам державного управління. Разом з тим він є особливим управлінським актом - юрисдикційним. Постанова у справі про адміністративне правопорушення істотно відрізняється від Інших актів державного управління за підставами виникнення (фактичними та юридичними), за порядком видання та виконання, за юридичними наслідками й іншими ознаками.

Ці підстави обумовлені самою природою адміністративної юрисдикції, призначенням якої є вирішення справ про правопорушення.

Тому фактичною підставою цього акта можуть бути тільки обставини діянь, що порушують відповідні приписи правових норм. Більшість же актів державного управління видасться поза зв'язком із правопорушеннями, їх вольові владні приписи спрямовані на організацію суспільних відносин у різних галузях управління. Юридичною підставою постанови у справі про адміністративне правопорушення є насамперед норма, що передбачає адміністративну відповідальність за це правопорушення. Не випадково законодавець вимагає обов'язкового зазначення в протоколі про адміністративне правопорушення нормативного акта, що передбачає відповідальність за цей вид порушення.

Юрисдикційний акт, на відміну від інших актів управління, видається за спеціально регламентованою процедурою. Це стосується строків ухвалення, набрання чинності та форми постанови за справою про адміністративне правопорушення. Для цього акта обов'язкові його письмова форма і мотивування ухваленого рішення. Саме в мотивуванні знаходить висвітлення оцінка всіх фактичних, нормативних та ідеологічних підстав ухваленого рішення за справою. Чинним законодавством установлено обов'язкові реквізити постанови про накладення адміністративного стягнення.

На відміну від інших актів державного управління, постанова органу адміністративної юрисдикції пов'язана із застосуванням санкції, передбаченої нормою про адміністративну відповідальність за відповідне правопорушення. Застосування адміністративного стягнення на підставі винесеної за справою постанови тягне для винного відповідні правові наслідки. З моменту ухвалення рішення про накладення адміністративного стягнення особа, до якої застосована ця санкція, вважається покараною в адміністративному порядку.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є найпоширенішим актом адміністративної юрисдикції. Переважна більшість справ про адміністративні порушення закінчується накладенням стягнення на винну особу.

До інших видів постанов за справою про адміністративне правопорушення належать постанови про вжиття заходів впливу, передбачених ст. 24і КУпАП, та постанови про закриття справи (постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового слідства чи дізнання, а також за наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП).

Постанови органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, породжують особливого роду адміністративно-правові охоронні відносини. Ці акти є юридичними фактами, що служать підставою виникнення цілої сукупності відносин: між юрисдикційним органом і порушником; між юрисдикційним органом та органом (організацією), що виконує постанову про накладення адміністративного стягнення, тощо. Суб'єкти цих правовідносин наділяються певними правами та обов'язками (наприклад, обов'язок порушника сплатити накладений штраф; право органу, що наклав штраф, вимагати його сплати у встановлений строк, тощо). Тим самим акти адміністративної юрисдикції виконують функції піднормативного правового регулювання суспільних відносин, вносять визначеність та організованість у поведінку суб'єктів у сфері охорони правопорядку.

Закон вимагає негайного оголошення постанови органу адміністративної юрисдикції після закінчення розгляду справи. Постанови про накладення адміністративного стягнення, що набрали законної чинності, як і відповідні акти інших юрисдикційних органів (наприклад, вироки, рішення суду тощо), є обов'язковими для виконання сторонами, що беруть участь у виконанні цієї санкції. Виконання передбачає не тільки діяльність компетентних державних органів, установ (посадових осіб), але й дії самого правопорушника, вчинені відповідно до приписів постанови органу адміністративної юрисдикції. Причому принцип економи примусових коштів діє і на цій стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. У багатьох випадках законодавець надає порушникові самому виконати покладений на нього актом адміністративної юрисдикції обов'язок. Примусовий механізм виконання зазвичай застосовується у разі, якщо обов'язок не виконано добровільно.

Виконати свою соціальну функцію юридична санкція здатна тоді, коли її здійснено, і винний зазнав установлених у ній негативних наслідків. Якщо ж постанову про накладення адміністративного стягнення винесено, але фактично не виконано, то про ефективність санкції навряд чи може йтися. Тому ефективність розглянутих заходів правоохорони залежить як від діяльності юрисдикційних органів, так і від організації та здійснення накладених ними стягнень. Виконавче провадження не має єдиної процедури щодо адміністративних стягнень і залежить від виду стягнення, яке накладається.