Розділ 9. Публічне адміністрування у соціально-культурній сфері

4) відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

5) орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій та досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

6) децентралізація державного управління, розвиток самоврядування і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій та договірній підставах тощо.

Забезпечення здорових і безпечних умов життя здійснюється державою за допомогою: підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний огляд, соціальне обслуговування; охорони навколишнього природного середовища; забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів; збереження генофонду народу тощо.

Громадяни України зобов'язані: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей; не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя та здоров'я стані.

До видів лікувально-профілактичної допомоги належать: 1) первинна лікувально-профілактична допомога (консультація лікаря, діагностика; лікування захворювань, травм та отруєнь), яка надається переважно лікарями загальної практики; 2) спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога, що здійснюється лікарями з відповідною спеціалізацією або кваліфікацію; 3) високоспеціалізована (третинна), яка надається лікарем або групою лікарів для лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні заклади. Крім того, об'єктами управління є поліклініки, диспансери, лікарні, родильні будинки, аптеки, консультації, санітарно-епідеміологічні станції, спеціалізовані санаторії, національні агентства, комісії, державні департаменти і служби, які діють при Міністерстві охорони здоров'я України та інших центральних органах виконавчої влади.

Українське законодавство про охорону здоров'я включає: Конституцію, яка, зокрема в ст. 28 надає людині право захисту від примусового залучення до медичних, наукових чи інших дослідів, які можуть завдати шкоду здоров'ю або бути такими, що становлять загрозу для життя; ст. 49 якої встановлює право кожної людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; ст. 50 якої встановлює право на безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо; загальне законодавство про охорону здоров'я, що грунтується на встановленні правового регулювання найважливіших питань охорони здоров'я, медичної та фармацевтичної діяльності: Основи законодавства України про охорону здоров'я - зведений, консолідований законодавчий акт, який комплексно охоплює найважливіші відносини галузі охорони здоров'я, виконує роль базового системоутворюючого законодавчого акта, на якому грунтується законодавство про охорону здоров'я; крім того, закони України від 12 грудня 1991 р. "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" (в редакції Закону від 23 грудня 2010 р.), від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", від 23 червня 1995 р. "Про донорство крові та її компонентів", від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині", від 22 лютого 2000 р. "Про психіатричну допомогу", від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Серед актів законодавства, розроблених і прийнятих на підставі відповідних норм Основ законодавства України про охорону здоров'я, слід також назвати закони України від 4 квітня 1996 р. "Про лікарські засоби", від 5 липня 2001 р. "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", від 15 лютого 1995 р. "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" (в редакції Закону від 22 грудня 2006 р.), від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства", Закон "Про курорти" тощо.

Система суб'єктів публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я:

- Верховна Рада України;

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство охорони здоров'я України.

Основи державної політики у сфері охорони здоров'я визначає Верховна Рада України - шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів та обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я. Верховна Рада України традиційно щорічно проводить парламентські слухання щодо стану охорони здоров'я в Україні з метою винесення відповідних резолюцій щодо покращення стану галузі. Так, наприклад, 14 листопада 2000 р. у Верховній Раді відбулися парламентські слухання "Про стан фінансування системи охорони здоров'я та невідкладні заходи щодо його поліпшення", 19 травня 2003 р. - "Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання", 1 грудня 2003 р. - "Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи її подолання", 17 березня 2004 р. - "Онкологічні захворювання в Україні. Проблеми та шляхи подолання".

Діяльність парламенту багатогранна, один із її напрямів - це робота народних депутатів у комітетах. Серед 28 утворених у липні 2006 р. комітетів Верховної Ради України був створений Комітет з питань охорони здоров'я, що є робочим органом Верховної Ради України, який формує відповідні проекти засад державної політики в галузі охорони здоров'я, розглядає концепції реформування системи охорони здоров'я.

Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України доводить до відома народних депутатів України стан реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я. Президент України є гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів виконавчої влади, впроваджує у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією.

Діяльність Президента здійснюється через прийняття ним відповідних правових актів у сфері охорони здоров'я. Так, зокрема, були видані укази від 8 серпня 2000 р. № 963/2000 "Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України", від 26 березня 2001 р. № 203/2001 "Про Національну програму "Репродуктивне здоров'я 2001-2005", від 17 грудня 2003 р. № 1455/2003 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення права громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу" тощо.

Здійснюючи загальне керівництво державою, Президент України разом з тим здійснює і загальне керівництво у сфері охорони здоров'я:

1. Несе особисту відповідальність за реалізацію державної політики в цілому та, зокрема, у сфері охорони здоров'я, основу якої формує.