Розділ 9. Публічне адміністрування у соціально-культурній сфері

Аналіз законодавчої бази у сфері культури дозволяє виділити З групи нормативних актів, що тим чи іншим чином регулюють суспільні відносини у сфері культурного життя.

До першої групи слід віднести нормативно-правові акти, що регулюють загальні питання функціонування культурної сфери в Україні. До цієї групи належить, насамперед, Закон "Про культуру", який визначає правові, економічні, соціальні засади розвитку культури в Україні.

До другої групи можна віднести нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання у галузі культури, зокрема: бібліотечну справу, клубну та музейну справу, діяльність театральних, архівних установ, кінематографію тощо. Це закони України від 18 березня 2004 р. "Про охорону археологічної спадщини", від 31 травня 2005 р. "Про театри і театральну справу", від 8 червня 2000 р. "Про охорону культурної спадщини", від 7 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників та творчі спілки"; від 23 вересня 1997 р. "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 3 березня 2005 р), від 27 січня 1995 р. "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (в редакції Закону від 16 березня 2000 р.), від 24 грудня 1993 р. "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (в редакції Закону від 13 грудня 2001 р.), від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу", від 13 січня 1998 р. "Про кінематографію".

До третьої групи належать нормативно-правові акти, які регулюють окремі аспекти культурної діяльності. До таких законів слід віднести ЗК, КпАП, ГК, Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.), закони "Про державну таємницю", "Про рекламу" тощо.

Окремою сферою суспільних відносин в галузі культури є діяльність, пов'язана із створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції, що регулюється законами України від 5 червня 1997 р. "Про видавничу справу", від 6 березня 2003 р. "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", Законом "Про інформацію", а також Указом Президента України від 23 липня 1998 р. № 816/98 "Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи", Положенням про книжкову серію "Президентська бібліотека: духовні першоджерела України", затв. Указом Президента України від 25 травня 1999 р. № 567/99, Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. № 1217/2000 "Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження", постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р. № 1720 "Про утворення Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" тощо.

Важливе значення у сфері адміністрування культури має інформація, адже сьогодні саме інформація та її засоби (радіо, телебачення, преса) є основним засобом в освоєнні здобутків української культури. Загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації встановлюються Законом "Про інформацію", законами України від 16 листопада 1992 р. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 12 січня 2006 р.) тощо.

Одним із пріоритетних завдань розвитку будь-якої держави є збереження пам'яток культурної спадщини. Конституція створює правовий фундамент для розвитку спеціального законодавства у цій сфері. В Основному законі визначено, що культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну цінностей народу, що знаходяться за її межами (ст. 54); кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66).

Суспільні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються законами України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України", від 21 вересня 1999 р. "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей", наказами міністерств та відомств.

Базовим нормативним актом, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини, є Закон "Про охорону культурної спадщини", який визначає культурну спадщину як сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, під якими розуміють визначне місце, споруду (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі об'єкти, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з естетичного, археологічного, етнографічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Слід зазначити, що норми про охорону об'єктів культурної спадщини містяться також у деяких нормативно-правових актах окремих галузей законодавства України: кримінального (ст. 298 КК), адміністративного (ст. 92 КпАП), земельного (ст. 54 ЗК).

Систему державних органів, діяльність яких пов'язана із адмініструванням у сфері культури, складають:

1. Верховна Рада України.

2. Кабінет Міністрів України.

3. Президент України.

4. Міністерство культури України.

5. Державний комітет телебачення і радіомовлення України.

6. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

7. Державне агентство України з питань кіно.

8. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України.

Верховна Рада України визначає пріоритетні напрями та встановлює правові, економічні і соціальні гарантії реалізації державної політики у сфері культури.

Кабінет Міністрів України - згідно зі ст. 116 Конституції на нього покладено функції проведення державної політики у сфері культури; розроблення та здійснення загальнодержавних програм культурного розвитку України.