Розділ 9. Публічне адміністрування у соціально-культурній сфері

2. Відповідно до ст. 14 Основ є гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією. Так, зокрема, були видані укази Президента України від 28 січня 1999 р. № 95/99 "Про заходи щодо поліпшення умов функціонування закладів охорони здоров'я у сільській місцевості", від 7 лютого 2003 р. № 91/2003 "Про заходи щодо поліпшення забезпечення населення лікарськими засобами і виробами медичного призначення, а також підвищення ефективності державного управління у цій сфері".

Реалізуючи ці повноваження, Президент України Указом від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 "Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення" доручив Кабінету Міністрів України розробити та подати в установленому порядку проект Плану дій з реформування системи охорони здоров'я населення, в якому передбачити, зокрема, заходи щодо підвищення якості та доступності медичного обслуговування населення, впровадження обгрунтованих державних гарантій надання населенню безоплатної медичної допомоги, ефективної та прозорої моделі фінансування галузі та інші заходи.

3. Від імені України укладає міжнародні договори, зокрема й ті, які стосуються питань міжнародної співпраці в галузі охорони здоров'я відповідно до п. З ч. 1 ст. 106 Конституції. Для того, щоб такий договір набрав законної сили, він повинен бути ратифікований Верховною Радою України згідно з п. 32 ч. 1 ст. 85 Конституції.

4. Здійснюючи свої правотворчі повноваження, указами врегульовані певні питання організації охорони здоров'я громадян. Наприклад, Указом "Про невідкладні заходи щодо забезпечення права громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу" Міністерству охорони здоров'я України було доручено, зокрема, розробити до 1 липня 2004 р. механізм надання малозабезпеченим верствам населення соціальних дотацій для часткової компенсації витрат на придбання лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Окремими указами Президента України утворено провідні національні медичні заклади. Так, Указом від 7 квітня 1997 р. № 295/97 утворено Національний центр серця, а Указом від З листопада 1995 р. № 1018/95 - Міжнародний дитячий медичний центр "Євпаторія".

Ще одним напрямом діяльності Президента України є організація державного регулювання шляхом затвердження програм охорони здоров'я населення. Так, зокрема, були затверджені указами Президента України: від 1 вересня 1998 р. № 963/98 - Цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоров'я нації; від 4 лютого 1999 р. № 117/99 - Програма профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні; від 4 лютого 1999 р. № 118/99 Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 1999-2003 роки; від 21 травня 1999 р. № 545/99 Комплексна програма "Цукровий діабет"; також відповідним Указом була затверджена згадана вище Національна програма "Репродуктивне здоров'я 2001-2005" тощо.

Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері охорони здоров'я реалізується в розробці та здійсненні комплексних цільових загальнодержавних програм, створенні економічних, правових та організаційних механізмів, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я, у забезпеченні розвитку мережі закладів охорони здоров'я, укладанні міжурядових угод і координації міжнародного співробітництва з питань охорони здоров'я.

Надзвичайно важливе значення для розвитку національної системи охорони здоров'я мають такі нормативно-правові акти, як Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002- 2011 роки, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 14, Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. МЬ 955, Програма боротьби з виробництвом та розповсюдженням фальсифікованих лікарських засобів на 2003-2008 роки, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1075, тощо.

Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення. Міністерство виконує координуючу роль, бо разом з ним управлінням охороною здоров'я займаються й інші міністерства та відомства, які у своїх структурах мають підпорядковані їм медичні частини, підприємства, установи.

Правовий статус МОЗ визначається Положенням, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 467/2011.

Основними завданнями МОЗ є:

формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я;

формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

Виконання основних принципів державної політики у сфері організації та розвитку виробництва лікарських засобів та забезпечення цією продукцією населення, закладів охорони здоров'я і тваринництва покладено також на МОЗ.

Державні функції у галузі охорони здоров'я здійснюють також інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму віданні установи охорони здоров'я. До таких органів, зокрема, належать: Міноборони, МВС, СБУ, Мін інфраструктури. Ці органи визначають порядок управління відомчими установами охорони здоров'я, їх систему та структуру.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві державні адміністрації реалізують державну політику в галузі охорони здоров'я у межах своїх повноважень. Так, місцеві державні адміністрації здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров'я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-фінансовим забезпеченням, організують роботу медичних закладів щодо надання медичної допомоги населенню, здійснюють заходи щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації тощо.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

На підпорядковані МОЗ установи та організації покладені також експертні функції: а) експертизи тимчасової непрацездатності громадян; 6) лікарсько-трудової експертизи; в) військово-лікарської експертизи; г) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; д) патолого-анатомічний розтин трупів.

Основними завданнями державної політики в галузі охорони здоров'я є створення сприятливих умов розвитку цієї галузі, зупинення її руйнування, розпаду, створення умов для реального доступу населення до якісних медичних послуг, переведення галузі на якісно новий рівень.

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за дотриманням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, щодо медичних матеріалів і технологій.