Розділ «ТЕМА 8. Господарське право»

8.15. Істотні умови господарського договору.

Загальний порядок укладання господарських договорів. Галузі та види господарської діяльності. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин. Спеціальний режим господарювання

Загальний порядок укладання господарських договорів встановлено законодавством. Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди зі всіх істотних умов (ст. 638 ЦКУ).

Здійснення правового регулювання господарських відносин повинно відбуватися з урахуванням специфіки галузі господарювання й виду господарської діяльності, з якими пов'язуються відповідні відносини, а також особливостей здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності (ст. 258, ч. 1,2 ст. 259 ГКУ).

Для віднесення певного суб'єкта господарювання до відповідної категорії обліку передбачено визначення основних, другорядних та допоміжних видів діяльності. Відповідно до ч. 5 ст. 259 ГКУ класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Нині в Україні діє Національний класифікатор України ДК009-2О1О затверджений Наказом Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року N530.

На основі суспільного поділу праці об'єктивно складається галузева диференціація національної економіки. Згідно з ч. 1 ст. 260 ГКУ галузь-це сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виробничої діяльності. Належність суб'єкта господарювання до певної галузі визначається основним видом його діяльності.

Відповідно до ст. 216 ГКУ учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством. Підстави господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин визначено ст. 218 ГКУ. Межі господарсько-правової відповідальності встановлено (ст. 219 ГКУ). Господарські санкції за порушення у сфері господарювання визначено в ст. 217 ГКУ. С такі види господарських санкцій: відшкодування збитків (ст. 225 ГКУ), штрафні санкції (ст. 230 ГКУ) та оперативно-господарські санкції (ст. 235 ГКУ)

До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності можуть застосовуватися адміністративно-господарські санкції (ст. 217 ГКУ).

Спеціальний режим господарювання - це інститут господарського законодавства, який визначає особливий порядок здійснення господарської діяльності на відповідній території, у відповідній галузі економіки або в процесі здійснення господарського договору, який відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться для досягнення цілей, встановлених державою. Він встановлюється: на державному кордоні; у випадку введення надзвичайного положення; у випадку введення військового положення; на територіях природно-заповідного фонду; у вільних економічних зонах; на територіях пріоритетного розвитку; в окремих галузях економіки; в процесі здійснення відповідних господарських договорів.

Відповідно до ст. 401 ГКУ спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України.

Початком першого етапу розвитку законодавства в галузі створення й функціонування вільних економічних зон стало прийняття 13 жовтня 1992 р. Закону України "Про загальні начала створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". У березні 1994 р. Кабінетом Міністрів України було затверджено Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон, яка визначила стратегію їх розвитку в Україні.

Сьогодні в Україні діють кілька законів, які визначають особливості господарювання в спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку, зокрема: "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області" від 24 грудня 1998 р.. "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Житомирській області" від 15 січня 1999 р., "Про спеціальну економічну зону "Славутич" від 3 червня 1999 р. тощо.

Відповідно до ст. 403 ГКУ на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

8.16. Зовнішньоекономічна діяльність та її правове регулювання. Суб'єкти і види зовнішньоекономічної діяльності. Іноземні інвестори та види іноземних інвестицій. Правова допомога адвоката у цих сферах

Відповідно до ст. 377 ГКУ зовнішньоекономічною є господарська діяльність, яка в процесі здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ст. 139 ГКУ, та/або робочою силою.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на підставі розділу VII ГКУ, Митним Кодексом України та Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. та інших нормативно-правових актів.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності визначено ст. З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до законодавства суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких не заборонених законом видів діяльності (ст. 379 ГКУ).

Перелік видів зовнішньоекономічної діяльності наведено у т. 4 вказаного Закону.

Правові засади інвестиційної діяльності на території України визначено Законом України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність". Критерієм віднесення інвестицій до іноземних є здійснення таких інвестицій спеціальним суб'єктом - іноземним інвестором.

Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України: юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України; міжнародні урядові та неурядові організації; інші держави; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом (ст. 390 ГКУ).