Розділ «ТЕМА 8. Господарське право»

8.12. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Комерційна таємниця

8.13. Цінні папери, їх види, умови і порядок випуску. Державне регулювання ринку цінних паперів. Корпоративні права, їх зміст. Здійснення корпоративних прав держави. Реєстр корпоративних прав держави

Цінні папери - особливий вид майна суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 138 ГКУ). Цінний папір - документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ч. 2 ст. 163 ГКУ).

В Україні випускаються й перебувають в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, інші види цінних паперів, передбачені законодавством.

Поняття, види, а також умови й порядок випуску цінних паперів визначено законодавством, зокрема Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 1991 р.; Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р.; Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ від 21 січня 2004 р.; Законом України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р.; Законом України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року; міжнародними угодами та іншими нормативними актами.

Реєстрація випуску цінних паперів, інформація про їх випуск (емісія) та звіт про наслідки підписки на акції здійснюється уповноваженими особами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) або її територіальними органами відповідно до встановленого порядку і є підставою для внесення випуску цінних паперів до Загального реєстру випуску цінних паперів.

Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України. Постанова КМУ "Деякі питання використання бланків цінних паперів, документів суворої звітності, господарська діяльність з виготовлення яких піддягає ліцензуванню" від 14 травня 2012 р. N456.

Державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних, запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" від 30 жовтня 1996 р.). Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює НКЦПФР, повноваження якої визначено Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" та Указом Президента України "Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 23 листопада 2011 р. Форми державного регулювання ринку цінних паперів визначено в ст. З Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів".

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, утримання певної частки прибутку (дивідендів) організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 167 ГКУ).

Комплекс корпоративних прав включає такі види: основні, корпоративні, спеціальні та локальні права.

Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші підпорядковані КМУ органи, правове становище яких регулюється Положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затвердженим Указом Президента України від 12 березня 1996 р. та спеціальними положеннями (щодо певного міністерства, відомства тощо).

Центральний орган виконавчої влади, уповноважений на здійснення заходів з управління корпоративними правами держави, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відомостей іншим органам державної влади, формує й веде реєстр корпоративних прав держави згідно з Положенням про реєстр державних корпоративних прав, затвердженим наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами від 14 травня 1999 р., саме Національне агентство України з управління державними корпоративними правами ліквідовано і створено на його базі Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 р. №451/2011.

8.14. Господарські зобов'язання, їх види, підстави виникнення. Виконання та припинення господарських зобов'язань. Надання адвокатом правової допомоги суб'єктам господарювання

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, через які один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) мас право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГКУ).

Виокремлюють такі види господарських зобов'язань: майново-господарські, організаційно-господарські, внутрішньогосподарські, соціально-комунальні та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання.

Підставами виникнення господарських зобов'язань є наявність юридичних фактів, тобто таких дій та подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Майново-господарськими є цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності (ст. 175 ГКУ). Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути як суб'єкти, визначені ст. 55 ГКУ, так і не суб'єкти господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, через які зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (кожна із сторін бере на себе й виконує певні обов'язки та реалізує певні права, що конкретизуються й деталізуються відповідно до конкретної ситуації") (ст. 175 ГКУ).

Соціально-комунальні зобов'язання передбачають обов'язок суб'єктів господарювання за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку (див., наприклад, ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 p.). Суб'єкти господарювання можуть брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів тощо з метою розв'язання місцевих проблем.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання є різновидом майново-господарських зобов'язань, оскільки виникають під час здійснення господарської діяльності. Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством, (ст. 178 ГКУ). Вони с в тих сферах господарювання, де їх наявність зумовлена об'єктивними технологічними особливостями виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання встановлюються, наприклад, постановами КМУ: "Правила надання послуг поштового зв'язку", "Порядок постачання електричної енергії споживачам" тощо.