Рада Європейського Союзу

Основи європейської інтеграції

Рада Європейського Союзу є другим, після Європейської Ради, основним директивним органом Європейських Співтовариств. Початково кожне із Співтовариств мало свій подібний орган: в ЄВС це була Спеціальна рада міністрів, а в ЄЕС та в Євроатомі — ради міністрів. На підставі договору про злиття від 1965 року для всіх Співтовариств створено спільний головний орган — Раду. З 1993 року на підставі ухваленого нею рішення вона має офіційну назву Рада Європейського Союзу, її також називаю, з огляду на склад, Радою міністрів або Радою.

Рада ЄЄ презентує інтереси держав — членів і є основним законодавчим органом ЄС, але виконує також багато функцій, типових для уряду. її компетенції окреслені в ст. 202 Договору про заснування Європейського Співтовариства, згідно з якою Рада ЄС забезпечує координацію загальної економічної політики держав і має право ухвалення рішень і передання Європейській Комісії повноважень стосовно впровадження в силу положень, які вона сама встановлює. В особливих ситуаціях вона може зберегти за собою право на самостійну реалізацію своїх повноважень. Також вона має право схвалювати бюджет і призначати, наприклад, членів дорадчих комітетів. Рада відіграє провідну роль у сфері реалізації усіх трьох підвалин Союзу, передусім у творенні економічно-монетарного союзу. У сфері зовнішніх відносин (друга підвалина Союзу) Рада ЄС відіграє роль координатора та ухвалює необхідні для виконання вказівок Європейської Ради рішення. Також вона висловлює згоду на провадження переговорів про міжнародні договори, передає Комісії мандат для ведення таких переговорів, а згодом підписує договірні умови. У сфері юстиції та внутрішніх справ (третя підвалина) Рада приймає спільні посади, а навіть приймає власні дії. В межах визначених процедур вона зобов'язана діяти спільно з Європейським Парламентом та узгоджувати свої дії з Комітетом регіонів і Соціально-економічним Комітетом. Вона має право видавати розпорядження, директиви, рішення, вказівки та рекомендації.

До 1993 року договорами передбачалося, що до складу Ради ЄС входять представники урядів держав — членів, що слід було розуміти як представники центральних урядів. Однак це викликало застереження у більш децентралізованих, насамперед, Австрії, Бельгії та Німеччини, оскільки не давало можливості регіональному рівневі впливати на рішення цього органу. Враховуючи це, до тексту Маастрихтського договору було включено положення, згідно з яким, до складу Ради входить "один представник міністерського рівня кожної держави — члена, уповноважений брати на себе зобов'язання від імені уряду цієї держави — члена" (ст. 203). Це формулювання дозволяє брати участь у Раді представникам влади нижчого рівня, за умови, що вони презентують державу як цілість. Також внутрішній розпорядок Ради підтверджує свободу уряду кожної держави — члена у виборі свого представника. На практиці це найчастіше міністри центральних або союзних урядів, інколи — державні секретарі. У засіданнях беруть участь хоча б один комісар і чиновники із секретаріату Ради. Можуть бути також запрошені представники Європейського центрального банку.

Члени Ради є речниками інтересів своїх держав і за свою діяльність відповідають перед власними урядами. Водночас і Рада відповідає перед Європейським Судом, який може висловитися щодо легальності та справжності ухвалення нею рішень.

Місцезнаходженням Ради є Брюссель. Рада ЄС збирається у різному галузевому складі: оскільки залежно від обговорюваного питання в зустрічах беруть участь міністри, відповідальні за окремі відомства. їхні зустрічі називаються спеціалізованими радами. В принципі, однак, представниками держав є міністри закордонних справ, а їхні засідання називають Радою з загальних справ і зовнішніх відносин.

Загалом Рада скликається в дев'яти різних конфігураціях, це ради із справ:

• економічних і фінансових (ECOFIN);

• загальних справ та зовнішніх відносин (GAERC);

• юстиції та внутрішніх справ (JHA);

• зайнятості, соціальної політики, здоров'я та політики у справах споживачів (EPSCO);

• конкуренції;

• транспорту, телекомунікації та енергії;

• сільського господарства та рибальства;

• захисту середовища;

• освіти, молоді та культури (УЕС).

У Раді головують почергово окремі держави — члени, які змінюються у цій функції кожних півроку за ротаційною системою — від 1 січня до 30 червня і від 1 липня до 31 грудня (президентство). Згідно з Лісабонським договором питання черговості та періоду тривання президентства вирішує Рада.

Держава, яка головує в Раді, визначає список пріоритетів у діяльності ЄС за своєї каденції, опрацьовує календар зустрічей Ради, скликає засідання та встановлює їх порядок, координує усю діяльність Ради, допомагає в досягненні порозуміння на форумі Ради та в контактах з іншими інституціями, виконує функцію медіатора між учасниками процесу ухвалення рішень і представляє ЄС у справах закордонної політики та безпеки.

Засідання Ради із загальних справ і зовнішніх відносин скликається щонайменше раз на місяць. Інші зустрічі (спеціалізованих рад) відбуваються залежно від потреб від одного до шести разів на рік. Засідання Ради ЄС є закритими?, за винятком засідань Ради із загальних справ та зовнішніх відносин, а також Ради з економічних і фінансових справ (ECOFIN), на яких обговорюється план роботи цієї інституції. Однак Рада може ухвалити рішення про публічність своїх засідань. Підсумки головування зазвичай оприлюднюються.

Засідання готує Генеральний секретаріат, який знаходиться в Брюсселі. Керує ним генеральний секретар, якого обирає Рада. Засідання скликає голова з власної ініціативи чи з ініціативи одного з членів або

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рада Європейського Союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Зародження європейських інтеграційних процесів

  • Проблеми суверенітету та європейської інтеграції

  • Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств

  • Етапи економічної інтеграції

  • Договір про Європейський Союз

  • Амстердамський договір

  • Інституційна система європейського союзу

  • Рада Європейського Союзу
  • Європейська Комісія

  • Європейський Парламент

  • Суд Європейського Союзу

  • Система ухвалення рішень

  • Процедура ухвалення рішень

  • Процедура погодження

  • Бюджет європейського союзу

  • Бюджетна процедура

  • Структура бюджету

  • Зовнішні відносини європейського союзу

  • Дипломатичні відносини

  • Договірна здатність

  • Спільна зовнішня політика та політика безпеки

  • Розширення європейського союзу

  • Заявки на членство

  • Партнерство для членства

  • Держави-кандидати та члени європейської асоціації вільної торгівлі

  • Економічний і валютний союз

  • Процес творення

  • Євро

  • Розмежування компетенцій

  • Спільний внутрішній ринок

  • Усунення фізичних і технічних бар'єрів

  • Вільний рух осіб

  • Вільний рух послуг

  • Свобода підприємницької діяльності

  • Визнання дипломів

  • Рух платежів

  • Частина II. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу

  • Розділ І. Загальні положення

  • Розділ ІІ. Положення щодо демократичних принципів

  • Розділ IV. Положення щодо посиленої співпраці

  • Глава 2. Спеціальні положення про спільну зовнішню та безпекову політику

  • Розділ VI. Прикінцеві Положення

  • Консолідована версія договору про функціонування європейського союзу

  • Розділ II. Положення загального застосування

  • Частина два. Громадянство союзу та недискримінація

  • Частина три. Політики союзу та внутрішня діяльність

  • Розділ III. Сільське господарство та рибальство

  • Розділ IV. Вільний рух осіб, послуг та капіталу

  • Розділ V. Простір свободи, безпеки та правосуддя

  • Розділ VI. Транспорт

  • Розділ VII. Спільні правила конкуренції, оподаткування та наближення законодавства

  • Розділ VIII. Економічна та монетарна політика

  • Розділ IX. Зайнятість

  • Розділ X. Соціальна політика

  • Розділ XI. Європейський соціальний фонд

  • Розділ XIII. Культура

  • Розділ XV. Захист прав споживачів

  • Розділ XVII. Промисловість

  • Розділ XIX. Дослідження, технічний розвиток і космос

  • Розділ XX. Довкілля

  • Розділ XXI. Енергетика

  • Частина чотири. Асоціювання заморських країн та територій

  • Частина п'ять. Зовнішня діяльність союзу

  • Розділ IV. Обмежувальні заходи

  • Частина шість. Інституційні та фінансові положення

  • Розділ II. Фінансові положення

  • Розділ III. Посилена співпраця

  • Частина сім. Загальні та прикінцеві положення