Зовнішні відносини європейського союзу

Основи європейської інтеграції

Щоб Європейські Співтовариства могли налагоджувати та підтримувати зовнішні відносини, вони повинні володіти правоздатністю та здатністю діяти на міжнародній арені.

Правосуб'єктність Європейських Співтовариств

Правосуб'єктність Європейських Співтовариств має похідний характер і є наслідком незалежних рішень держав — членів, кожна з яких як оригінальний суверен і суб'єкт міжнародного права виражає згоду на надання їй міжнародної правосуб'єктності. Приписи щодо право-суб'єктності містяться в установчих договорах Співтовариств починаючи від Паризького договору (створення Європейського Співтовариства вугілля та сталі), 6 ст. якого звучить так: "Співтовариство має правосуб'єктність. У міжнародних відносинах Співтовариство має здатність до правових дій, необхідних для виконання її функцій та досягнення мети". Також Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ст. 281) та Договір про створення Європейського співтовариства атомної енергії (ст. 184) містять expressis verbis "Співтовариство має правосуб'єктність", а у ст. 282 першого з них додано: "Співтовариство має в кожній з держав — членів найширшу правову здатність і здатність до правових дій, надану юридичним особам згідно з його приписами; вона може, зокрема, набувати і продавати рухоме та нерухоме майно, а також постати перед судом. З цією метою Співтовариства репрезентуються Комісією".

Міжнародна правосуб'єктність Співтовариств та їх відносини з третіми країнами, які не пов'язані договорами, залежать від того, чи визнають треті країни цю правосуб'єктність. Так само у відносинах з міжнародними організаціями визнання правосуб'єктності Європейських Співтовариств залежить від цих організацій. Це стосується як співпраці, так і членства Спільнот у міжнародних організаціях (а також статусу членства та права голосування).

Договір про Європейський Союз 1992 року не надав йому правосуб'єктності, хоча завдання другої та третьої опор ЄС реалізуються у співпраці з іншими державами в межах міжнародних конференцій. Приписи стосовно правосуб'єктності ЄС увійшли лише до тексту Лісабонського договору, який ввійшов у силу після його ратифікації 27 його членами. Тим часом Союз бере на себе зобов'язання та користає з інших атрибутів юридичної особи за посередництвом Співтовариств, в установчому договорі кожної з яких записані правоздатність і здатність до правових дій. Стаття F Договору про Європейський Союз гласить: "Союз поважає національну ідентифікацію держав-членів та права, що випливають зі спільної конституційної традиції держав — членів як загальні принципи права Спільноти". Своєю чергою держави — члени зобов'язалися не чинити дій, що суперечать інтересам Союзу і таких, які могли б послабити його ефективність як єдиної сили в міжнародних відносинах.

Політичну та організаційну єдність Європейського Союзу віддзеркалює принцип, згідно з яким нові члени вступають до Союзу, а не до Спільнот і мають одночасно обов'язок прийняття цілого правового доробку Спільнот, тобто acquis communautaire. Згоду на прийняття нової держави мусять висловити усі держави — члени.

Стосунки між Співтовариствами та державами — членами базуються на делегуванні державних повноважень на користь Спільнот і на розподілі функцій. Це означає, що у сферах, чітко окреслених в договорах, панує принцип виняткової компетенції Європейського Союзу. Завдання в інших сферах залишаються в компетенції держав — членів (наприклад, соціальна та фіскальна політика), згідно з принципом субсидіарності. Обмеженням принципу субсидіарності є так звана доктрина занятого поля, згідно з якою компетенції суверенних держав, одного разу передані Спільноті, не можуть бути відібрані — pacta sunt servanda (договорів треба дотримуватись).

Європейський Союз має правові інструменти, які можуть служити розширенню його компетенцій. Про це йдеться у ст. 308 Договору про створення Європейського Союзу: "Якщо постане необхідність у діяльності Євросоюзу, щоб у межах Спільного ринку реалізувати одну з його цілей, а повноваження, необхідні для цього, Договором не передбачені, Рада на запит Комісії і після того як вислухає Європейський Парламент, схвалить одностайно відповідні приписи".

Сфера цих компетенцій була розширена завдяки рішенню Суду Європейського Союзу, який покликався на так звану доктрину припустимих компетенцій. Отож, визнані за Європейським Союзом компетенції на підставі клаузули, що випливає зі ст. 308, можуть, на думку Суду, слугувати підставою її діяльності на міжнародній арені у встановлених договорами межах. Цілком очевидно, що цих компетенцій не вистачає для провадження незалежної зовнішньої політики.

У межах, окреслених договорами, Спільнота користується основними атрибутами суб'єктів міжнародного права, тобто права на налагодження дипломатичних відносин, на укладення міжнародних договорів, співпрацю з міжнародними організаціями і членство в цих організаціях.

Наступний розділ:

Дипломатичні відносини


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішні відносини європейського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Зародження європейських інтеграційних процесів

  • Проблеми суверенітету та європейської інтеграції

  • Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств

  • Етапи економічної інтеграції

  • Договір про Європейський Союз

  • Амстердамський договір

  • Інституційна система європейського союзу

  • Рада Європейського Союзу

  • Європейська Комісія

  • Європейський Парламент

  • Суд Європейського Союзу

  • Система ухвалення рішень

  • Процедура ухвалення рішень

  • Процедура погодження

  • Бюджет європейського союзу

  • Бюджетна процедура

  • Структура бюджету

  • Зовнішні відносини європейського союзу
  • Дипломатичні відносини

  • Договірна здатність

  • Спільна зовнішня політика та політика безпеки

  • Розширення європейського союзу

  • Заявки на членство

  • Партнерство для членства

  • Держави-кандидати та члени європейської асоціації вільної торгівлі

  • Економічний і валютний союз

  • Процес творення

  • Євро

  • Розмежування компетенцій

  • Спільний внутрішній ринок

  • Усунення фізичних і технічних бар'єрів

  • Вільний рух осіб

  • Вільний рух послуг

  • Свобода підприємницької діяльності

  • Визнання дипломів

  • Рух платежів

  • Частина II. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу

  • Розділ І. Загальні положення

  • Розділ ІІ. Положення щодо демократичних принципів

  • Розділ IV. Положення щодо посиленої співпраці

  • Глава 2. Спеціальні положення про спільну зовнішню та безпекову політику

  • Розділ VI. Прикінцеві Положення

  • Консолідована версія договору про функціонування європейського союзу

  • Розділ II. Положення загального застосування

  • Частина два. Громадянство союзу та недискримінація

  • Частина три. Політики союзу та внутрішня діяльність

  • Розділ III. Сільське господарство та рибальство

  • Розділ IV. Вільний рух осіб, послуг та капіталу

  • Розділ V. Простір свободи, безпеки та правосуддя

  • Розділ VI. Транспорт

  • Розділ VII. Спільні правила конкуренції, оподаткування та наближення законодавства

  • Розділ VIII. Економічна та монетарна політика

  • Розділ IX. Зайнятість

  • Розділ X. Соціальна політика

  • Розділ XI. Європейський соціальний фонд

  • Розділ XIII. Культура

  • Розділ XV. Захист прав споживачів

  • Розділ XVII. Промисловість

  • Розділ XIX. Дослідження, технічний розвиток і космос

  • Розділ XX. Довкілля

  • Розділ XXI. Енергетика

  • Частина чотири. Асоціювання заморських країн та територій

  • Частина п'ять. Зовнішня діяльність союзу

  • Розділ IV. Обмежувальні заходи

  • Частина шість. Інституційні та фінансові положення

  • Розділ II. Фінансові положення

  • Розділ III. Посилена співпраця

  • Частина сім. Загальні та прикінцеві положення