Хоча в Римському договорі безпосередньо про створення в майбутньому валютного союзу не йшлося, однак згадувалося про необхідність збереження стабільних валютних курсів через зобов'язання держав — членів СЕЄ трактувати валютний курс як предмет спільного піклування та координації економічної політки (ст. 104-109 Договору про заснування Європейської Спільноти). Ця стабільність була необхідною для забезпечення ефективності політики спільноти, передусім, спільної сільськогосподарської політики.
У 50-х роках, коли європейські спільноти формувалися, стабільність валютних курсів забезпечувалася завдяки відлагодженому функціонуванню тогочасної світової валютної системи, так званої бреттонвудської системи, яка обмежувала коливання валют, що брали в ній участь, по відношенню до долара (±1%), а також по відношенню до інших валют (±2%). Держави ЄЕС навіть прийняли зобов'язання утримання курсів своїх валюту межах ±0,75% по відношенню до долара, що означало обмеження коливання двосторонніх курсів в межах Спільноти до ±1,5%. Тоді не було потреби вибудовувати в ЄЕС власний валютний порядок, для цього забракло об'єктивних можливостей з огляду на повоєнну слабкість економіки держав — членів. Координація валютної політики (передусім у сфері обміну валют) здійснювалася в межах Європейського валютного договору, який в 1958 році прийшов на зміну Європейському платіжному союзу.
План Вернера
Після того, як у 60-х роках бреттон-вудська система втратила свою стабільність, постала потреба запровадження в Європі власного постійного валютного порядку. В 1970 році, на підставі указу Ради Міністрів ЄЕС, люксембурзький прем'єр і міністр фінансів П Вернер підготував разом із командою експертів проект поступового входження в економічний і валютний союз. Цей проект, названий планом Вернера, передбачав координацію бюджетної політики, лібералізацію переміщення капіталу між державами ЄЕС, а також створення в державах ЄЕС валютної системи, альтернативної бреттон-вудській, яку з часом (до 1980 року) планувалося замінити спільною валютою.
Через зовнішні обставини (остаточний занепад бреттон-вудської системи, нафтова криза) реалізація плану Вернера завершилася вже на першому етапі, тобто створенням 1 квітня 1972 року системи так званого валютного змія. Вона полягала в обмеженні допустимого коридору взаємних коливань валют держав — членів ЄЕС до ±1,125%. Було визначено також ширшу смугу коливань валют для валют третіх країн (в тому числі по відношенню до американського долара) — ±2,25%. Цю систему названо "змією в тунелі", оскільки вужча смуга допустимих коливань курсів валют держав ЄЕС ("змія") рухалася в межах ширшої смуги коливань їх курсів по відношенню до долара ("тунель").
Припущення Вернера виявилися надто оптимістичні, а, до того ж, не були підкріплені умовами договорів і не мали відповідно твердого теоретичного підґрунтя. Тому й не встояли під натиском проблем світової економіки початку 70-х років. Однак план Вернера був першим явним виявом волі держав — членів ЄЕС мати спільну валюту.
Європейська валютна система
Наступним кроком на цьому шляху було створення Європейської валютної системи, прийнятої Радою Європи в Копенгагені в квітні 1978 року. До її складу входили такі елементи:
• спільна кошикова валютна одиниця — ECU (від European Currency Unit), курс якої був залежним від змін курсів валют усіх держав — членів (разом з британським фунтом, хоча Велика Британія не входила до системи), при цьому їх частка у кошику визначалася часткою держави в ВВП Спільноти;
• механізм курсів ERM (від Exchange Rate Mechanism), що обмежував допустиму смугу ринкових коливань курсів валют держав — учасниць по відношенню ECU до ±2, 25%; в ERM брали участь валюти всіх країн ERM, за винятком британського фунта;
• механізм взаємної короткотермінової кредитної підтримки з метою фінансування закупівля валюти у межах інтервенції окремих центральних банків для захисту усталених паритетів і смуг коливань.
Європейська валютна система почала функціонувати 13 березня
1979 року. її метою була стабілізація курсів валют в ЄЕС та приготування держав — членів до створення валютного союзу. Однак конкретна дата не була визначена, оскільки більш важливим було визнано осягнення відповідного стану та єдності (конвергенції) економіки, ніж дотримання якогось терміну.
У червні 1988 року Європейська Рада скликала так званий комітет Делора, завданням якого було опрацювати концепцію нового плану створення економічного та валютного союзу. Комітет на чолі з головою Європейської Комісії Ж. Делором у квітні 1989 року оприлюднив звіт (план Делора), в якому окреслив три етапи творення ЄВЕС:
• етап I (з 1 січня 1990 року) — був пов'язаний із творенням спільного ринку і передбачав скасування бар'єрів для переміщення капіталу, повну оборотність валюти, осягнення високого рівня економічної конвергенції всередині Співтовариств, створення механізмів координації економічної політики та формування договірних основ плану Делора;
• етап II (мав розпочатися після набуття чинності договором, який регулює створення ЄВЕС, тобто Маастрихтським договором) — стосувався подальшого зближення та координування економічної політики держав — членів, та створення Європейського центрального банку та Європейської системи центральних банків;
• етап III (з невизначеною у плані Делора датою початку) — передбачав обов'язкову фіксацію валют держав — членів з огляду на спільну валюту та передання валютних резервів, повноважень щодо емісії грошей та провадження грошової політики Європейському центральному банку.
Дата початку третього етапу була визначена у Договорі про Європейський Союз — 1 січня 1999 року. Було також сформульовано умови переходу до економічного та валютного союзу — так звані критерії конвергенції, або єдності (ст. 121 (109 j) та додатковий протокол № 21):
• стабільність цін, виражена рівнем інфляції, що не перевищує середній для третіх країн з найнижчою інфляцією більше ніж 1, 5 відсоткового пункту;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процес творення“ на сторінці 1. Приємного читання.
