Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств

Основи європейської інтеграції

Поняття інтеграції та наднаціональності не є ідентичними, оскільки інтеграція не повинна означати наднаціональності.

Термін "європейська інтеграція", запроваджений у міжнародний обіг після другої світової війни, вживається на позначення процесу та цілей створення тіснішої асоціації, союзу або навіть федерації держав Західної Європи. Цей достатньо загальний і настільки ж неточний термін був зручним, оскільки своїм обсягом охоплював багато понять інтеграції — від традиційної міжурядової співпраці до заснування наднаціональних організацій.

Європейська інтеграція після заснування Європейських співтовариств часто ототожнюється з наднаціональністю, визначальними для якої є три ознаки:

• 1) незалежність механізму ухвалення рішень;

• 2) безпосередній контакт між міжнародною владою та одиницями;

• 3) існування судового органу, який володіє компетенцією ухвалення рішень про важливість правових актів міжнародного утворення.

Жодна з цих ознак не є новацією міжнародного права, яке стосується міжнародних організацій, наднаціональний характер такого угруповання держав може випливати лише з інтенсивності та поєднання цих ознак. Отже, Європейські співтовариства визначаються як міжнародні організації, хіба що "більш зінтегрованими" порівняно з традиційними міжнародними організаціями.

Участь у Європейських Співтовариствах не суперечить суверенітету держав-членів. Ці держави, визнавши за Співтовариствами чітко визначені компетенції, лише обмежили здійснення свого суверенітету в певній сфері. Окрім того, важливо, що держава-член завжди може вийти із Співтовариства.

Сучасна європейська інтеграція реалізується в межах не лише Європейських Спільнот, а й другої та третьої підвалин Європейського Союзу, що, в принципі, не мають описаних наднаціональних ознак.

Право Європейського Союзу і міжнародне право

Між так званими традиціоналістами і так званими автономістами вже давно точиться дискусія стосовно характеру права спільноти. На думку традиціоналістів, яких ще називають інтернаціоналістами, право спільноти є частиною міжнародного публічного права. Автономісти ж вважають, що право спільноти виникло на основі трактатів (міжнародних договорів), а тому не можна робити жодних догматично правових висновків, — відповідні висновки варто формулювати, враховуючи цілу структуру Співтовариств. На їх думку, особливі ознаки договорів свідчать про те, що первинне право спільноти не можна вважати міжнародним правом. Йдеться про те, що установчі договори Співтовариств мають такі ознаки, яких не мають інші міжнародні договори, або вони не проявляються в них з такою ж інтенсивністю. Спираючись на це, автономісти доходять висновку, що право спільноти є автономним, самостійним, правовим порядком.

Договори, що творять первинне право спільноти, тобто Установчі договори, залишаються міжнародними договорами, про що свідчить порядок внесення в них змін, згідно з наступними міжнародними договорами: Єдиним європейським актом, Маастрихтським договором, Амстердамським договором.

Суб'єктність одиниць в міжнародному праві дотепер залишається явищем винятковим і побічним, але все-ж не виключена. Міжнародний захист прав людини — це той розділ міжнародного права, в якому суб'єктність одиниць може проявитися — у ще ширших межах — відносно рано.

Не є цілком виключеною і міжнародно-правова суб'єктність юридичних осіб. Як стверджують експерти міжнародного права, у деяких сферах юридичні особи допускаються до діяльності в міжнародно-правовій площині. Вони отримують права і обов'язки, що безпосередньо випливають з міжнародного права, та спроможність до міжнародно-правових дій, а отже, певну сферу суб'єктності.

В описаних ситуаціях також безпосередня ефективність норм міжнародного права не буде чимось надзвичайним.

Суб'єктність фізичних та юридичних осіб і безпосередня ефективність права спільноти не є достатнім обґрунтуванням для цілковитого розмежування права спільноти і міжнародного права. Таким обґрунтуванням не є також вказівка Суду Європейського Союзу на принцип верховенства права спільноти. Цей принцип є очевидним лише на основі права спільноти і так само можна сказати про принцип верховенства норм міжнародного права відносно норм внутрішнього права.

Первинне право спільноти твориться державами — членами Співтовариств, які виступають як суверенні суб'єкти міжнародного права, а відтак — право спільноти є міжнародним правом, а точніше, партикулярним, особливим правовим порядком у сфері міжнародного права. Тільки перетворення Європейських Співтовариств у федерацію може змінити це становище.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Зародження європейських інтеграційних процесів

  • Проблеми суверенітету та європейської інтеграції

  • Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств
  • Етапи економічної інтеграції

  • Договір про Європейський Союз

  • Амстердамський договір

  • Інституційна система європейського союзу

  • Рада Європейського Союзу

  • Європейська Комісія

  • Європейський Парламент

  • Суд Європейського Союзу

  • Система ухвалення рішень

  • Процедура ухвалення рішень

  • Процедура погодження

  • Бюджет європейського союзу

  • Бюджетна процедура

  • Структура бюджету

  • Зовнішні відносини європейського союзу

  • Дипломатичні відносини

  • Договірна здатність

  • Спільна зовнішня політика та політика безпеки

  • Розширення європейського союзу

  • Заявки на членство

  • Партнерство для членства

  • Держави-кандидати та члени європейської асоціації вільної торгівлі

  • Економічний і валютний союз

  • Процес творення

  • Євро

  • Розмежування компетенцій

  • Спільний внутрішній ринок

  • Усунення фізичних і технічних бар'єрів

  • Вільний рух осіб

  • Вільний рух послуг

  • Свобода підприємницької діяльності

  • Визнання дипломів

  • Рух платежів

  • Частина II. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу

  • Розділ І. Загальні положення

  • Розділ ІІ. Положення щодо демократичних принципів

  • Розділ IV. Положення щодо посиленої співпраці

  • Глава 2. Спеціальні положення про спільну зовнішню та безпекову політику

  • Розділ VI. Прикінцеві Положення

  • Консолідована версія договору про функціонування європейського союзу

  • Розділ II. Положення загального застосування

  • Частина два. Громадянство союзу та недискримінація

  • Частина три. Політики союзу та внутрішня діяльність

  • Розділ III. Сільське господарство та рибальство

  • Розділ IV. Вільний рух осіб, послуг та капіталу

  • Розділ V. Простір свободи, безпеки та правосуддя

  • Розділ VI. Транспорт

  • Розділ VII. Спільні правила конкуренції, оподаткування та наближення законодавства

  • Розділ VIII. Економічна та монетарна політика

  • Розділ IX. Зайнятість

  • Розділ X. Соціальна політика

  • Розділ XI. Європейський соціальний фонд

  • Розділ XIII. Культура

  • Розділ XV. Захист прав споживачів

  • Розділ XVII. Промисловість

  • Розділ XIX. Дослідження, технічний розвиток і космос

  • Розділ XX. Довкілля

  • Розділ XXI. Енергетика

  • Частина чотири. Асоціювання заморських країн та територій

  • Частина п'ять. Зовнішня діяльність союзу

  • Розділ IV. Обмежувальні заходи

  • Частина шість. Інституційні та фінансові положення

  • Розділ II. Фінансові положення

  • Розділ III. Посилена співпраця

  • Частина сім. Загальні та прикінцеві положення