Інституційна система європейського союзу

Основи європейської інтеграції

Інституційну систему та систему ухвалення рішень Європейського Союзу називають гібридною, оскільки Співтовариства виконують функцію держави, але, на відміну від західних держав, їх інституційна організація не базується на засадах класичної теорії Монтеск'є поділу на три гілки влади, згідно з якою виконавча влада належить урядові, законодавча — парламенту, а судова — незалежним судам. В об'єднаній Європі законодавча влада належить Раді Європейського Союзу за участі Європейської Комісії (право ініціативи) та Європейського Парламенту, виконавчі повноваження має Комісія, але під наглядом Ради ЄС.

Формування спільної інституційної структури Європейських Співтовариств розпочалося вже у 1957 році, коли до римських договорів були включені конвенції про спільні інституції, на підставі яких Європейська спільнота з вугілля та сталі, Європейська економічна спільнота та Євроатом мали спільну Парламентську асамблею та спільний Суд Європейського Союзу. Подальшим кроком на шляху до об'єднання інституційної системи Співтовариств стало підписання 8 квітня 1965 року Договору про злиття органів Співтовариств, який набув чинності 1 липня 1967 року. Згідно з цим договором, ради міністрів трьох Співтовариств були об'єднані в одну, а з Комісії ЄЕС і Комісії Євроатому та Високої Влади ЄВС створено спільну Європейську Комісію.

Згідно з установчими договорами Співтовариств, діють органи Співтовариств, дорадчі інституції та допоміжні органи. Органами Співтовариств, згідно зі ст. 7 Договору про заснування Європейського Співтовариства, є Європейський Парламент, Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Суд Європейського Союзу та Європейський суд аудиторів. Спірним питанням залишається віднесення до органів Співтовариств Європейської Ради. Дорадчими інституціями, тобто органами, що надають поради основним інституціям, є такі: Комітет регіонів та Європейський соціально-економічний Комітет. Окрему категорію становлять фінансові інституції: Європейський центральний банк та Європейський інвестиційний банк. Також в інституційній системі Європейського Союзу функціонують різноманітні додаткові установи та допоміжні органи, наприклад, Європейська агенція безпеки харчової продукції, Європейська агенція захисту середовища, Агенція офіційних публікацій Європейських Співтовариств, Бюро добору персоналу Європейських Співтовариств, Євростат, Європейський омбудсмен, Європейський інспектор захисту даних.

Європейська рада

Установчими договорами Європейська Рада не була передбачена, але сформувалася під впливом потреб і з плином часу стала ефективною формою співпраці держав — членів.

Як форма зустрічей керівників держав — членів Європейських Співтовариств вона була започаткована ще в 60-х роках. Спочатку в Парижі, а потім — в Бонні відбулися конференції на саміті поза чинними структурами Співтовариств. У 1969 році на конференції в Гаазі президент Франції Жорж Помпіду запропонував інституціоналізувати ці зустрічі. Однак пропозиція знайшла підтримку не одразу, лише на саміті в Парижі в 1974 році було ухвалено рішення про постійні зустрічі керівників держав та урядів держав — членів та їх найменування Європейською Радою.

Перше засідання Європейської Ради, яке називають міжурядовою конференцією, відбулося в Дубліні 10-11 березня 1975 року. Початково такі зустрічі відбувалися тричі на рік — раз у Брюсселі і два рази — в державах, які головували в Раді. З 1986 року зустрічі почали відбуватися двічі на рік, була передбачена можливість організації позачергових зустрічей. В прийнятій у Ніцці, Декларації про місце проведення засідань Ради визначено, що починаючи з 2002 року половина засідань Ради і щонайменше раз на рік буде відбуватися в Брюсселі, а з часу розширення Європейського Союзу місцем усіх зустрічей буде Брюссель. Окрім того, очільники держав — членів зустрічаються декілька разів на рік на так званих неформальних самітах, що найчастіше відбуваються на території держави, яка головує в ЄЄ. Основними учасниками цих конференцій є президенти Франції та Фінляндії, прем'єри інших держав — членів та голови Європейської Комісії. їх супроводжують міністри закордонних справ. На зустрічах Європейської Ради головує основний представник держави — члена, яка здійснює президентство в даному півріччі.

Європейська Рада є основним політичним органом ЄЄ. Сфера її повноважень та режим роботи окреслені в таких документах: Лондонській декларації, прийнятій Європейською Радою 1977 року; Декларації про Європейський Союз, прийнятій у Штутгарті 1983 року; Єдиному європейському акті 1987 року та Договорі про Європейський Союз 1993 року.

Хоча формально-правовий статус Ради не визначений, її завдання чітко сформульовані. В Маастрихтському договорі йдеться про те, що "Європейська Рада дає Союзу імпульс, необхідний для його розвитку та визначає загальні напрями його політики" (ст. 4). З цього випливає, що її функції стосовно інституцій Співтовариств є основними. Також вона залишається поза формальним контролем, тобто оскаржити її постанови не можна. Таких повноважень не має навіть Європейський Суд. Європейська Рада має лише обов'язок представляти Парламенту звіт з кожного свого засідання, а раз на рік подавати письмовий звіт про досягнення та виконання завдань Союзу.

Зокрема Європейська Рада має такі повноваження:

• ухвалює основні політичні рішення;

• займається розв'язанням політичних конфліктів, які не вдається вирішити на міністерському рівні;

• визначає загальні напрями спільної закордонної політики та політики безпеки, а також може ухвалювати рішення про провадження спільної оборонної політики ЄС;

• ухвалює рішення в справі провадження спільних стратегій ЄЄ у сферах, важливих для спільних інтересів держав — членів.

Лісабонським договором передбачені такі основні зміни у функціонуванні Європейської Ради:

• включення Європейської Ради до списку інституцій ЄЄ;

• запровадження посади голови Європейської Ради, каденція якого триває два з половиною року;

• організація щоквартальних засідань;

• створення посади Високого представника із закордонних справ і безпеки.

Наступний розділ:

Рада Європейського Союзу


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інституційна система європейського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Зародження європейських інтеграційних процесів

  • Проблеми суверенітету та європейської інтеграції

  • Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств

  • Етапи економічної інтеграції

  • Договір про Європейський Союз

  • Амстердамський договір

  • Інституційна система європейського союзу
  • Рада Європейського Союзу

  • Європейська Комісія

  • Європейський Парламент

  • Суд Європейського Союзу

  • Система ухвалення рішень

  • Процедура ухвалення рішень

  • Процедура погодження

  • Бюджет європейського союзу

  • Бюджетна процедура

  • Структура бюджету

  • Зовнішні відносини європейського союзу

  • Дипломатичні відносини

  • Договірна здатність

  • Спільна зовнішня політика та політика безпеки

  • Розширення європейського союзу

  • Заявки на членство

  • Партнерство для членства

  • Держави-кандидати та члени європейської асоціації вільної торгівлі

  • Економічний і валютний союз

  • Процес творення

  • Євро

  • Розмежування компетенцій

  • Спільний внутрішній ринок

  • Усунення фізичних і технічних бар'єрів

  • Вільний рух осіб

  • Вільний рух послуг

  • Свобода підприємницької діяльності

  • Визнання дипломів

  • Рух платежів

  • Частина II. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу

  • Розділ І. Загальні положення

  • Розділ ІІ. Положення щодо демократичних принципів

  • Розділ IV. Положення щодо посиленої співпраці

  • Глава 2. Спеціальні положення про спільну зовнішню та безпекову політику

  • Розділ VI. Прикінцеві Положення

  • Консолідована версія договору про функціонування європейського союзу

  • Розділ II. Положення загального застосування

  • Частина два. Громадянство союзу та недискримінація

  • Частина три. Політики союзу та внутрішня діяльність

  • Розділ III. Сільське господарство та рибальство

  • Розділ IV. Вільний рух осіб, послуг та капіталу

  • Розділ V. Простір свободи, безпеки та правосуддя

  • Розділ VI. Транспорт

  • Розділ VII. Спільні правила конкуренції, оподаткування та наближення законодавства

  • Розділ VIII. Економічна та монетарна політика

  • Розділ IX. Зайнятість

  • Розділ X. Соціальна політика

  • Розділ XI. Європейський соціальний фонд

  • Розділ XIII. Культура

  • Розділ XV. Захист прав споживачів

  • Розділ XVII. Промисловість

  • Розділ XIX. Дослідження, технічний розвиток і космос

  • Розділ XX. Довкілля

  • Розділ XXI. Енергетика

  • Частина чотири. Асоціювання заморських країн та територій

  • Частина п'ять. Зовнішня діяльність союзу

  • Розділ IV. Обмежувальні заходи

  • Частина шість. Інституційні та фінансові положення

  • Розділ II. Фінансові положення

  • Розділ III. Посилена співпраця

  • Частина сім. Загальні та прикінцеві положення