Рада Європейського Союзу

Основи європейської інтеграції

Європейської Комісії. Засідання відбуваються в Брюсселі або Люксембурзі.

У своїй діяльності Рада спирається на розгалужену систему допоміжних органів: постійних і тимчасових комітетів, робочих груп, найважливішими серед яких є Комітет постійних представників, Економічний та фінансовий комітет, Комітет із зайнятості, Політичний комітет, Спеціальний сільськогосподарський комітет, Комітет освіти. Окрім них, з Радою співпрацюють Комітет регіонів і Соціально-економічний комітет.

Створений у 1958 році Комітет постійних представників (COREPER) — орган з дуже широкими повноваженнями, що координує діяльність інших комітетів. Комітет фактично поділений на дві групи: до однієї з них входять так звані постійні представники держав — членів, тобто акредитовані при Співтовариствах посли, відповідальні за справи закордонної політики, пов'язані із безпекою, бюджетом, фінансовими питаннями (також структурні фонди), внутрішніми справами та юстицією; до іншої входять заступники постійних представників, на яких покладена організація засідань Ради ЄС у всіх інших сферах. COREPER не має повноважень щодо ухвалення рішень, а лише готує рішення, знаходячи варіанти, які задовольняють усі сторони і, водночас дбаючи про те, щоб на засідання Ради потрапляли лише ті справи, вирішити які не вдалося на попередніх етапах погодження, наприклад, відповідною робочою групою. COREPER є органом, що працює на межі національного та наднаціонального, оскільки його члени представляють позицію ЄС своїм урядам, а національну позицію — Європейському Союзу.

Передбачується одностайне голосування, звичайною більшістю та кваліфікованою більшістю. Жодна стаття договорів не містить переліку справ, стосовно яких передбачається та чи інша більшість. Про це можна довідатися з постанов, які стосуються конкретних справ. Одностайність означає згоду всіх держав — членів, кожна з яких має один голос. Утримання від голосування присутнього члена не створює проблеми для ухвалення рішення. Зазвичай одностайності вимагає голосування стосовно таких політично важливих справ, як гармонізація законодавства, узгодження податків, визнання додаткових повноважень Співтовариства, спільна зовнішня політика та політика безпеки.

Якщо договорами не передбачено іншого, рішення ухвалюється звичайною більшістю голосів. У багатьох випадках вимагається кваліфікована більшість, тобто пов'язана із системою зважених голосів. Кожна держава має в Раді визначену кількість голосів, яка віддзеркалює передусім її демографічний потенціал. Чинна дотепер система зважених голосів зазнала нищівної критики як така, що підтримує менші держави. Внесеними до Ніццького договору новими положеннями вдалося змінити цю ситуацію на користь більших держав. Голоси в системі кваліфікованої більшості зараз розподілені так: Німеччина — 29; Велика Британія — 29; Франція — 29; Італія — 29; Іспанія — 27; Польща — 27; Румунія — 14; Нідерланди — 13; Греція — 12; Бельгія — 12; Чехія — 12; Угорщина — 12; Португалія — 12; Швеція — 10; Австрія — 10; Болгарія — 10; Данія — 7; Словаччина — 7; Фінляндія — 7; Ірландія — 7; Литва — 7; Люксембург — 4; Латвія — 4; Словенія — 4; Естонія — 4; Кіпр — 4; Мальта — 3. Разом 345 голосів.

З 1 листопада 2004 року умовами ухвалення рішення кваліфікованою більшістю голосів є такі:

• 1) "за" повинна бути більшість (інколи дві третини) держав — членів;

• 2) "за пропозицію" має бути щонайменше 255, тобто 73, 9% усіх голосів.

Додатково впроваджено так звану клаузулу демографічної перевірки, яка полягає на тому, що кожен член може вимагати перевірки того, чи справді в державах — членах, які становлять кваліфіковану більшість при голосуванні, проживає 62% загальної кількості населення ЄС. Якщо цю умову порушено, рішення не може бути прийняте.

Лісабонський договір упровадив зміни до системи голосування, заплановані Договором про заснування Європейської Конституції. Згідно з новою системою, для ухвалення рішення потрібна так звана подвійна більшість голосів держав і громадян, визначена як щонайменше 55% держав (не менше ніж 15), що представляють щонайменше 65% населення. Це стосується справ, на які не поширюється право вета. Відтак, щоб заблокувати рішення, потрібно було потрібно понад 45% держав або 35% населення, розселеного щонайменше в чотирьох державах. Польща виборола в цій справі "гальмо безпеки", що нав'язує до так званого компромісу з Іоаніни, який дозволяє державам, в яких проживає щонайменше 26% населення ЄС на відтермінування виконання даного рішення в розумних межах.. Запропонована Конституційним договором формула голосування мала набути чинності з 2009 року, однак з різних причин цю подію відтерміновано до 1 листопада 2014 року, і доти буде застосовуватися формула, закріплена Ніццьким договором.

Наступний розділ:

Європейська Комісія

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рада Європейського Союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Зародження європейських інтеграційних процесів

  • Проблеми суверенітету та європейської інтеграції

  • Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств

  • Етапи економічної інтеграції

  • Договір про Європейський Союз

  • Амстердамський договір

  • Інституційна система європейського союзу

  • Рада Європейського Союзу
  • Європейська Комісія

  • Європейський Парламент

  • Суд Європейського Союзу

  • Система ухвалення рішень

  • Процедура ухвалення рішень

  • Процедура погодження

  • Бюджет європейського союзу

  • Бюджетна процедура

  • Структура бюджету

  • Зовнішні відносини європейського союзу

  • Дипломатичні відносини

  • Договірна здатність

  • Спільна зовнішня політика та політика безпеки

  • Розширення європейського союзу

  • Заявки на членство

  • Партнерство для членства

  • Держави-кандидати та члени європейської асоціації вільної торгівлі

  • Економічний і валютний союз

  • Процес творення

  • Євро

  • Розмежування компетенцій

  • Спільний внутрішній ринок

  • Усунення фізичних і технічних бар'єрів

  • Вільний рух осіб

  • Вільний рух послуг

  • Свобода підприємницької діяльності

  • Визнання дипломів

  • Рух платежів

  • Частина II. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу

  • Розділ І. Загальні положення

  • Розділ ІІ. Положення щодо демократичних принципів

  • Розділ IV. Положення щодо посиленої співпраці

  • Глава 2. Спеціальні положення про спільну зовнішню та безпекову політику

  • Розділ VI. Прикінцеві Положення

  • Консолідована версія договору про функціонування європейського союзу

  • Розділ II. Положення загального застосування

  • Частина два. Громадянство союзу та недискримінація

  • Частина три. Політики союзу та внутрішня діяльність

  • Розділ III. Сільське господарство та рибальство

  • Розділ IV. Вільний рух осіб, послуг та капіталу

  • Розділ V. Простір свободи, безпеки та правосуддя

  • Розділ VI. Транспорт

  • Розділ VII. Спільні правила конкуренції, оподаткування та наближення законодавства

  • Розділ VIII. Економічна та монетарна політика

  • Розділ IX. Зайнятість

  • Розділ X. Соціальна політика

  • Розділ XI. Європейський соціальний фонд

  • Розділ XIII. Культура

  • Розділ XV. Захист прав споживачів

  • Розділ XVII. Промисловість

  • Розділ XIX. Дослідження, технічний розвиток і космос

  • Розділ XX. Довкілля

  • Розділ XXI. Енергетика

  • Частина чотири. Асоціювання заморських країн та територій

  • Частина п'ять. Зовнішня діяльність союзу

  • Розділ IV. Обмежувальні заходи

  • Частина шість. Інституційні та фінансові положення

  • Розділ II. Фінансові положення

  • Розділ III. Посилена співпраця

  • Частина сім. Загальні та прикінцеві положення