Європейської Комісії. Засідання відбуваються в Брюсселі або Люксембурзі.
У своїй діяльності Рада спирається на розгалужену систему допоміжних органів: постійних і тимчасових комітетів, робочих груп, найважливішими серед яких є Комітет постійних представників, Економічний та фінансовий комітет, Комітет із зайнятості, Політичний комітет, Спеціальний сільськогосподарський комітет, Комітет освіти. Окрім них, з Радою співпрацюють Комітет регіонів і Соціально-економічний комітет.
Створений у 1958 році Комітет постійних представників (COREPER) — орган з дуже широкими повноваженнями, що координує діяльність інших комітетів. Комітет фактично поділений на дві групи: до однієї з них входять так звані постійні представники держав — членів, тобто акредитовані при Співтовариствах посли, відповідальні за справи закордонної політики, пов'язані із безпекою, бюджетом, фінансовими питаннями (також структурні фонди), внутрішніми справами та юстицією; до іншої входять заступники постійних представників, на яких покладена організація засідань Ради ЄС у всіх інших сферах. COREPER не має повноважень щодо ухвалення рішень, а лише готує рішення, знаходячи варіанти, які задовольняють усі сторони і, водночас дбаючи про те, щоб на засідання Ради потрапляли лише ті справи, вирішити які не вдалося на попередніх етапах погодження, наприклад, відповідною робочою групою. COREPER є органом, що працює на межі національного та наднаціонального, оскільки його члени представляють позицію ЄС своїм урядам, а національну позицію — Європейському Союзу.
Передбачується одностайне голосування, звичайною більшістю та кваліфікованою більшістю. Жодна стаття договорів не містить переліку справ, стосовно яких передбачається та чи інша більшість. Про це можна довідатися з постанов, які стосуються конкретних справ. Одностайність означає згоду всіх держав — членів, кожна з яких має один голос. Утримання від голосування присутнього члена не створює проблеми для ухвалення рішення. Зазвичай одностайності вимагає голосування стосовно таких політично важливих справ, як гармонізація законодавства, узгодження податків, визнання додаткових повноважень Співтовариства, спільна зовнішня політика та політика безпеки.
Якщо договорами не передбачено іншого, рішення ухвалюється звичайною більшістю голосів. У багатьох випадках вимагається кваліфікована більшість, тобто пов'язана із системою зважених голосів. Кожна держава має в Раді визначену кількість голосів, яка віддзеркалює передусім її демографічний потенціал. Чинна дотепер система зважених голосів зазнала нищівної критики як така, що підтримує менші держави. Внесеними до Ніццького договору новими положеннями вдалося змінити цю ситуацію на користь більших держав. Голоси в системі кваліфікованої більшості зараз розподілені так: Німеччина — 29; Велика Британія — 29; Франція — 29; Італія — 29; Іспанія — 27; Польща — 27; Румунія — 14; Нідерланди — 13; Греція — 12; Бельгія — 12; Чехія — 12; Угорщина — 12; Португалія — 12; Швеція — 10; Австрія — 10; Болгарія — 10; Данія — 7; Словаччина — 7; Фінляндія — 7; Ірландія — 7; Литва — 7; Люксембург — 4; Латвія — 4; Словенія — 4; Естонія — 4; Кіпр — 4; Мальта — 3. Разом 345 голосів.
З 1 листопада 2004 року умовами ухвалення рішення кваліфікованою більшістю голосів є такі:
• 1) "за" повинна бути більшість (інколи дві третини) держав — членів;
• 2) "за пропозицію" має бути щонайменше 255, тобто 73, 9% усіх голосів.
Додатково впроваджено так звану клаузулу демографічної перевірки, яка полягає на тому, що кожен член може вимагати перевірки того, чи справді в державах — членах, які становлять кваліфіковану більшість при голосуванні, проживає 62% загальної кількості населення ЄС. Якщо цю умову порушено, рішення не може бути прийняте.
Лісабонський договір упровадив зміни до системи голосування, заплановані Договором про заснування Європейської Конституції. Згідно з новою системою, для ухвалення рішення потрібна так звана подвійна більшість голосів держав і громадян, визначена як щонайменше 55% держав (не менше ніж 15), що представляють щонайменше 65% населення. Це стосується справ, на які не поширюється право вета. Відтак, щоб заблокувати рішення, потрібно було потрібно понад 45% держав або 35% населення, розселеного щонайменше в чотирьох державах. Польща виборола в цій справі "гальмо безпеки", що нав'язує до так званого компромісу з Іоаніни, який дозволяє державам, в яких проживає щонайменше 26% населення ЄС на відтермінування виконання даного рішення в розумних межах.. Запропонована Конституційним договором формула голосування мала набути чинності з 2009 року, однак з різних причин цю подію відтерміновано до 1 листопада 2014 року, і доти буде застосовуватися формула, закріплена Ніццьким договором.
Європейська Комісія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рада Європейського Союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.
