Створення економічного та валютного союзу (ЄЕВС) та пов'язане з цим запровадження в обіг нової валюти — євро — стало однією з най-гучніших подій в межах процесів європейської інтеграції від часу створення трьох спільнот в 50—х роках XX століття.
Економічний і валютний союз є прикладом повного валютного союзу, тобто етапу економічної інтеграції, на якому остаточно взаємно узгоджені жорсткий курс валют держав — учасників, або відмова від емісії і застосування власної валюти на користь спільної валюти цілого інтеграційного угруповання. За таких умов кожна із зацікавлених держав повинна також відмовитися від власної грошової політики, передаючи компетенції в сфері грошової політики спільному центральному банку, яким може бути центральний банк однієї з держав — членів або спеціально створений центральний банк, спільний для всіх держав — членів, але не пов'язаний безпосередньо з жодною із них. Таким керівним центром Економічного та монетарного союзу, став Європейський центральний банк, що знаходиться у Франкфурті-на-Майні.
Теоретичні основи
З теоретичної точки зору рішення про відмову від власної валюти і грошової політики, а також про вступ до валютного союзу є стратегічним, а тому повинно спиратися на оцінку придатності даної економіки до участі у спільній валютній системі, а також на аналізі переваг і недоліків такого рішення.
Згідно із сформульованою в 1961 році Робертом Манделлем (лауреат Нобелівської премії з економіки 1991 року) та вдосконаленою іншими економістами теорією оптимальної валютної зони, приєднання до валютного союзу, а відтак, відмова від застосування змінного валютного курсу як інструменту збереження економічної рівноваги, є для держави корисним (або, принаймні, безпечним), якщо виконуються визначені умови. Ці умови стосуються застосування механізмів, що дають змогу відновити втрачену рівновагу в економіці автоматично, без використання валютного курсу.
Основними критеріями визначення оптимальної валютної зони, за Р. Манделлем, є такі: еластичність цін та оплат і мобільність чинників виробництва, передусім, робочої сили. Наступники Р. Манделла додали ще кілька критеріїв: відкритість економіки (значна частка зовнішньої торгівлі у національному виробництві); ступінь секторного розмаїття експортного виробництва; конвергенція (єдність) економіки, схожість цілей та інструментів економічної політики (грошової та фіскальної); схожість кон'юнктурних циклів та зовнішніх результатів економічних зрушень ("шоків") та ступінь інтеграції ринку товарів.
Для держав членство у валютному союзі має як переваги, так і недоліки. Основні переваги цієї стратегії:
• скорочення трансакційних витрат, яких зазнають підприємства і приватні особи при обміні валют, запобігання валютним ризикам і зниження інформаційних витрат, пов'язаних із порівнянням цін у різних валютах, прогнозуванням курсів валют, їх перерахунком;
• зростання ефективності вкладення капіталу і безпеки інвестицій завдяки обмеженню спекулятивного потоку;
• збільшення доступності капіталу через розширення єдиного фінансового ринку в межах інтеграційного угруповання;
• збільшення прозорості цін — завдяки застосуванню спільної валюти для деномінації цін полегшується порівняння цін подібних або таких самих благ і послуг в різних країнах; це ускладнює їх постачальникам застосування стратегії диференціації цін на окремих ринках та стає причиною (потенційною) зближення цін у країнах, що беруть участь у валютному союзі;
• зростання стабільності цін внаслідок зменшення інфляційного тиску, що виникає із включення в ціни продуктів і послуг (передусім, фінансових) премії за валютний ризики.
• зростання значення інтеграційного простору і зміцнення його валюти на фінансових ринках — євро вже тепер є валютою номер два у світі (після американського долара) як валюта деномінації цінних паперів, як резервна валюта і як валюта міжнародних торгових рахунків, що є вагомим аргументом на користь Європейського Союзу як єдиної економічної сили;
• автентичність монетарних влад інтеграційного угруповання — спільний центральний банк як незалежна від національних монетарних влад і від політичних впливів урядів держав — членів одиниця має більший кредит довіри фінансових ринків, йому приписується більш раціональна поведінка в сфері формулювання та реалізації завдань грошової політики; більша автентичність монетарних влад знаходить вияв у нижчій премії за ризик та більшій доступності капіталу.
Недоліки валютного союзу:
• втрата можливості використання валютного курсу як інструменту економічної політики, що дає змогу швидко реагувати на економічні зрушення (шоки) і має особливо велике значення для Європи, де мобільність робочої сили невелика, а позиції професійних спілок традиційно сильні;
• втрата ознак суверенності — для певної частини суспільства кожної держави національна валюта є елементом традиції, символом суверенності та ідентичності; відмова від її використання на користь спільної валюти спричиняє почуття втрати цих благ;
• втрата автономії грошової політики — передання спільному центральному банку всіх компетенцій в сфері програмування та реалізації грошової політики призводить до того, що окрема держава — член не може самостійно застосовувати знаряддя грошової політики для пом'якшення негативних наслідків кон'юнктурного циклу;
• обмеження автономії фіскальної політики — грошова політика, яку провадить спільний центральний банк, повинна бути узгоджена з фіскальною політикою (бюджетною) національної влади, тобто вони повинні в межах усталеного механізму координувати свої дії, що певною мірою обмежує їх свободу в цій сфері;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічний і валютний союз“ на сторінці 1. Приємного читання.
