• конвергенція відсоткової ставки, що проявляється рівнем довготермінових відсоткових ставок, що не перевищує середній для третіх країн з найнижчою інфляцією більше ніж на 2 відсоткові пункти;
• стабільність валютного курсу, доведена щонайменше дворічним періодом участі в курсовому механізмі ERM в межах однієї нормальної смуги коливань (спочатку ±2, 25%, потім ±15%) без девальвації валюти з ініціативи зацікавленої держави;
• безпечна фіскальна позиція, тобто дефіцит бюджету держави, що не перевищує 3% ВВП, і публічний борг, який не перевищує 60% ВВП.
Згідно з планом Делора, паралельно із набуттям чинності Маастрихтського договору, тобто 1 січня 1994 року, розпочався другий етап творення економічного та валютного союзу. Засновано Європейський валютний інститут з місцезнаходженням у Франкфурті-на-Майні, який координував економічну політику держав — членів з метою осягнення найвищого рівня їх взаємної економічної конвергенції. Інститут підготував створення ЄВЕС з технічно-операційного боку, а також разом з Європейською Комісією брав участь в оцінці ступеня виконання критеріїв подібності держав ЄС, що слугували для Ради ЄС основою для виокремлення першої групи держав, допущених до участі в ЄВЕС. З 1 червня 1998 року Інститут перетворився на Європейський центральний банк, першим директором якого став голландець В. ДуйЗеразаргдо третього етапу створення економічного та валютного союзу відбувся, як і було передбачено договором, 1 січня 1999 року. Створення союзу засвідчило поступ теорії економічної інтеграції і стало визначною подією в історії європейської інтеграції. Спільна валюта була останньою ланкою, яка поєднала економіку держав — членів ЄС і дала змогу в повному обсязі використовувати переваги Єдиного внутрішнього ринку.
Першими членами Європейської валютно-економічної системи (ЄВЕС) стали Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Іспанія, Нідерланди, Ірландія, Люксембург, Німеччина, Португалія та Італія. Великій Британії на підставі додаткового протоколу до Маастрихтського договору було надано можливість відмовитися від приєднання до третього етапу (ЄВЕС, ) а отже, відмовитися від прийняття спільної валюти. Таким чином вона отримала статус держави opt-out. Подібний статус має Данія після того, як її громадськість під час першого референдуму стосовно Маастрихтського договору не підтримала запровадження спільної валюти. Тепер для приєднання цієї держави до ЄВЕС потрібна згода громадськості, виражена на референдумі (в 2000 році такий референдум знову дав негативний результат — 53% голосів проти). Іншою є ситуація в Швеції, яка не боролася за статус opt-out і теоретично залишається зобов'язаною в межах впровадження союзного права щодо вступу до ЄВЕС (статус pre-in), але оскільки немає на це дозволу громадськості, свідомо не бере участі в ERM, не виконуючи таким чином курсового критерію конвергенції. Останньою державою, неприйнятою на першому етапі до (ЄВЕС), була Греція, яка не виконала жодного з критеріїв конвергенції. Однак вона здійснила це через два роки після того і в січні 2001 року ввійшла до складу економічного та валютного союзу. В 2007 році членом ЄВЕС стала Словенія, в 2008 — Мальта та Кіпр, а з 1 січня 2009 року — Словаччина., Естонія-2011.
Євро
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процес творення“ на сторінці 2. Приємного читання.
