З єдиної основи оподаткування вилучено Велику Британію, якій надано спеціальну знижку. Механізм корегування внеску цієї держави називають британською знижкою. На практиці від початку членства Велика Британія була платником нетто до бюджету Спільнот. Головною причиною такої ситуації був малий і специфічний сільськогосподарський сектор цієї держави, а також незначна участь найбідніших регіонів. Через це сільське господарство Великої Британії рідко і мало користувалося допомогою, передбаченою для держав — членів, а також для їх регіонів. Це навіть стало причиною референдуму в 1975 році щодо виходу Великої Британії з Європейської економічного співтовариства.
В 1984 році було вирішено надати їй знижку на внески до європейського бюджету у розмірі 66% різниці між відсотковою часткою цієї країни в сплаті ПДВ та відсотковою часткою у виплатах з бюджету, віднесеною до всіх союзних виплат. Ця знижка надається у формі зниження основи ПДВ. Якщо ж знижка перевищує оплату Великої Британії ПДВ, відповідно знижується безпосередній внесок цієї держави, пов'язаний із доходами цієї країни..
Надану Великій Британії знижку покривають інші держави — члени. Це є виявом фінансової солідарності, що в об'єднаній Європі є обов'язковим, згідно з яким усі держави беруть солідарну участь у формуванні фінансових коштів на провадження політики, незалежно від на місця використання коштів. Через наростання економічних проблем в останні роки чотири держави, які найбільшою мірою покривають витрати бюджету через британську знижку і водночас є найбільшими платниками нетто, тобто Німеччина, Австрія, Швеція та Нідерланди, тільки на 25% покривають свої витрати на вирівнювання британської знижки. З огляду на перевантаження бюджетів цих держав на 2007— 2013 роки ставку збору коштів від ПДВ для Австрії встановлено на рівні 0,225%, для Німеччини — 0, 15%, для Нідерландів та Швеції — 0,10%. Прогалину, яка утворилася, змушені заповнювати інші держави — члени. Найбільше навантаження через цю лягло на Францію, Італію, Данію та Бельгію.
Дедалі більшого значення в формуванні власних коштів союзного бюджету набувають упроваджені 1988 року власні внески, які ще називають безпосередніми внесками, або внесками з національного доходу брутто. В 1988 році частка цього джерела в бюджетних прибутках становила тільки 10,6%, в 2003 — вже 55,5%, в 2007 — навіть 69,0%. Розмір цих внесків обчислюється кожного року за узгодженою з Європейською Радою методикою. Визначається спільна для всіх держав ставка як відсоток БКВ, а її розмір залежить від доходів, які можна отримати з інших джерел, зокрема, традиційних власних коштів, ПДВ та інших доходів. Витрати бюджету, які не будуть покриті доходами з цих трьох джерел, повинні бути покриті власними внесками держав — членів. Це джерело, яке зрівноважує бюджет, тобто не допускає утворення дефіциту. Інколи його називають додатковим джерелом бюджету. З метою подальшого обмеження бюджетного навантаження на деякі держави Європейська Рада постановила, що в 2007—2013 роках з річного скорочення брутто внеску, який спирається на БКВ, будуть користуватися дві держави — члени: Нідерланди — скорочення в розмірі 605 млн євро та Швеція — 150 млн євро на рік.
Сукупність доходів бюджету Європейського Союзу доповнюють інші доходи, значення яких зараз невелике: їх частка у формуванні бюджету ледь перевищує 1%. Це, зокрема, податки від зарплат осіб, що працюють в союзних інституціях, відсотки від штрафів за запізнення оплат до бюджету, штрафи, які беруться з підприємств за недотримання принципів конкуренції та надлишку бюджету попередніх років.
Усі витрати, передбачені в бюджеті Європейського Союзу повинні бути фінансовані в межах доступних доходів, обсяги яких узгоджені державами — членами. Водночас усталені доходи є елементом бюджету, окресленим у розмірі, що дає можливість покрити всі заплановані витрати. І хоча між цими двома сторонами бюджету існує обернена залежність, "сила впливу" витрат є, однак, більшою. Це чітко видно під час визначення розмірів безпосередніх внесків держав — членів (четверте джерело бюджетних доходів). Безпосередній внесок є, в підсумку, різницею між загальною сумою витрат до фінансування та сумою доходів, які можна отримати з інших джерел.
Згідно з зобов'язаннями, зафіксованими в договорах та актах вторинного права, витрати бюджету можна поділити на обов'язкові та необов'язкові. Обов'язкові витрати — це витрати, які повинні бути здійснені в поточному бюджетному році на визначені цілі. До них віднесені витрати на спільну сільськогосподарську політику, витрати, що випливають з міжнародних договорів, витрати на участь у міжнародних організаціях, витрати на надання послуг, виплату зарплати, відшкодування, монетарний резерв та резерв на негайну допомогу. Інші витрати окреслюються як необов'язкові.
• Спільна сільськогосподарська політика фінансується з частини Гарантії Європейського фонду орієнтації та сільськогосподарської гарантії;
• Структурна діяльність ЄС. Окрім діяльності в межах регіональної політики держав — членів ЄС, фінансується спеціальна діяльність Європейської Комісії, так звані Ініціативи Євросоюзу Основними інструментами регіональної політики ЄС є такі структурні фонди: Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський фонд орієнтації та сільськогосподарської гарантії, Фінансовий інструмент підтримки рибальства. Додатково використовувався також Фонд згуртованості.;
• Внутрішня діяльність, в тому числі:
– освіта, культура, інформація, діяльність соціального характеру. В цій сфері фінансуються передусім міжнародні освітні програми, інформаційні компанії, спрямовані до широкого кола осіб, суспільний діалог і діяльність з захисту прав жінок і неповносправних осіб на ринку праці. Головним джерелом фінансування слугує Європейський соціальний фонд;
– енергія, ядерна безпека та середовище. Головними статтями витрат у цій підсекції є контроль енергетичних засобів, лібералізація ринку електричної енергії та природного газу, охорона середовища;
– захист споживача, внутрішній ринок, промисловість і транс'європейські мережі;
• Зовнішня діяльність, в тому числі:
• дослідження та розвиток техніки та технології;
• зовнішні операції, спільна закордонна політика та політика безпеки.
• Гарантії та резерви. Згідно з правовим доробком в європейському бюджеті передбачено шість видів резервів: резерви, які становлять гарантію позичок, взятих спільнотами (Європейською Комісією); резерви на допомогу, переважно гуманітарну, державам, які не є членами ЄС; резерв на негайну допомогу. Після запровадження євро чинний перед тим монетарний резерв на покриття коливань курсу практично не застосовувався, тому у 2003 році було прийнято рішення про його скасування.
• Допомога перед вступом;
• Новий вид оплати — компенсації — це безпосередні виплати з бюджету новим державам — членам, призначені для зрівняння різниці між розміром їх внесків до союзного бюджету та коштів, отриманих з нього. Згідно з домовленостями, нова держава — член не повинна стати платником нетто до бюджету на початку членства.
Платник нетто — це країна, яка протягом багатьох років свідомо більше сплачує до союзного бюджету, ніж отримує з нього. Найбільшими платниками нетто є Велика Британія (попри знижку), Німеччина, Швеція, Нідерланди, Франція, Італія. В 2000 році Німеччина сплатила до спільного бюджету 21,775 млрд євро, а отримала тільки 12,502 млрд євро. В 2004 році вона отримала на 7 млрд євро менше, ніж заплатила. Уже протягом багатьох років найбільшим бенефіціантом нетто, тобто країною, яка отримує із союзного бюджету більше ніж сплачує, є Іспанія: у 2000 році вона отримала на понад 5 млрд євро більше ніж заплатила, а в 2004 році — на 8,5 млрд євро більше. Бенефіціантами нетто до 2004 року були Греція, Португалія та Ірландія. Зараз ними є всі нові держави — члени. На сучасному етапі найбільшим бенефіціантом нетто є Польща.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи європейської інтеграції» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура бюджету“ на сторінці 3. Приємного читання.
