Розділ «3.5. Діяльність України в ООН»

Чітка позиція України щодо заборонених видів зброї, наполеглива робота зі скорочення непотрібної для захисту в сучасних умовах військової техніки, нові тенденції у тактиці і стратегії ведення війни були враховані країною під час формування оборонної політики. Таким чином, Україна вирішила досить серйозні питання утвердження неядерного статусу, приєднання до основних міжнародних правових актів. На порядку денному постало питання можливої інтеграції до Північноатлантичного альянсу.

В Україні за сприяння ООН і Міжнародної організації праці (МОЛ) проводилося дослідження "Вимір бідності". Результати обстеження 1,1 млн. працюючих (або 32 % усіх зайнятих у промисловості) показали, що в країні налічується 79 % таких, що проживають за межею бідності. Життєві стандарти цієї категорії населення є дуже низькими, люди не мають можливості задовольнити свої потреби в охороні здоров'я, житлі, одягу та ін. У рамках міжнародної програми "Протидія і ліквідація дитячої праці в Україні", реалізація якої розпочалася 2001 р. в Донецькій, Вінницькій, Київській і Херсонській областях, була надана допомога щодо реабілітації і повернення до системи освіти 1205 соціально незахищеним дітям. У травні 2004 р. в Україні розпочалася реалізація проекту Міжнародної організації праці "Протидія торгівлі дітьми з метою трудової та сексуальної експлуатації на Балканах і в Україні", розрахованого на три роки. У рамках проекту реалізовуватиметься субрегіональна мережа обміну інформацією, яка стане складником регіональних структур у Південно-Східній Європі.

У березні 2006 р. Міністерство праці і соціальної політики України підписало програму співробітництва з Міжнародною організацією праці на 2006—2007 pp. "Гідна праця в Україні". Документ передбачає вивчення проблем міграції працюючого населення, забезпечення своєчасного соціального захисту, підвищення кваліфікації, перекваліфікацію працюючих і введення комплексної системи навчання. Пріоритетними напрямами програми визначено розвиток соціального діалогу в Україні, підтримку рівних можливостей зайнятості для чоловіків і жінок, подальше наближення українського трудового законодавства до європейських стандартів.

Продовольча сільськогосподарська організація ООН (ФЛО) надала Україні грант розміром 1,2 млн доларів на реалізацію трьох проектів. Серед них — створення інформаційної системи, оснащення лабораторії контролю за якістю сільськогосподарської продукції відповідно до світових вимог і створення екологічної програми з біодизеля. 29 листопада 2003 р. на 32-й сесії Конференції ФАО Україну було прийнято в ФАО, до якої входять 184 країни світу.

Плідно розвивається співробітництво з Організацією ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). В рамках організації Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії, Міжурядового комітету Міжурядової програми з інформатики та Міжурядової ради Міжнародної гідрологічної програми. В Україні діють наукові комітети з біоетики, науково-технічної інформації, розробляється програма "Людина і біосфера" тощо. За підтримки ЮНЕСКО створено більш як 10 кафедр з новітніх інформаційних технологій в освіті для всіх, понад 30 українських шкіл приєдналися до Проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО. У 2000—2002 pp. Україна одержала від організації більш як 400 тис. доларів субсидій на розвиток науки та інформатики, а за програмою співробітництва "ЮНЕСКО — Чорнобиль" використано понад 10 млн доларів. У рамках ЮНЕСКО Україна запропонувала низку проектів щодо розв'язання постконфліктних ситуацій — реконструкції Афганістану і врегулювання ситуації на Близькому Сході. У Міжнародний рік ООН зі збереження культурної спадщини (2002) до планів організації Україна внесла пропозиції з охорони і збереження культурної спадщини своєї країни.

Діяльність Національного комітету України з програми "Людина і біосфера" позначилася внесенням Шацького національного природного парку до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО. В країні проведено міжнародні форуми: "Права людини в Україні", "Проблеми та досвід збереження історичних територій та пам'яток культури", "Вища освіта та дистанційне навчання", 'Тендерний компонент у структурі технічної освіти та природничих наук", "Мови та культури національних меншин у контексті процесів демократизації і глобалізації", "Університети — міжнародні відносини — ЮНЕСКО" тощо.

Генеральна конференція ЮНЕСКО в жовтні 2003 р. (Париж), в роботі якої взяли участь делегації 190 країн-членів організації, представники міжнародних урядових та неурядових організацій, схвалила ініціативу України щодо створення за участю ЮНЕСКО віртуального університету науково-технічних та інженерних вузів для країн Центрально-Східної Європи на базі Національного технічного університету України "КПІ". Рішенням Генеральної конференції до програмної діяльності ЮНЕСКО внесено також запропонований Україною, Білоруссю і Польщею спільний проект у галузі екології і гідрології регіону Західного Полісся. Конференція затвердила також міжнародний перелік роковин видатних діячів та історичних подій, що відзначалися протягом 2004—2005 pp. за участі ЮНЕСКО, серед яких і запропоновані Україною: на вшанування 150-річчя українського вченого, культурного та громадського діяча Івана Горбачевського, 100-річчя хореографа та балетмейстера Сержа Лифаря та астронома Сергія Всехсвятського. Під егідою ЮНЕСКО у 2004 р. в Міжнародному центрі відпочинку дітей "Артек" було проведено міжнародний фестиваль дитячої творчості. Під час урочистостей з нагоди 60-річчя ЮНЕСКО Президент України В. Ющенко відкрив експозицію "Україна — світу". 28 вересня — 14 жовтня 2005 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж) під час 170-ї сесії Виконавчої Ради ЮНЕСКО започатковано проект "Діалог між цивілізаціями", розрахований на 2006—2007 pp. За час членства в ЮНЕСКО Україна тричі обиралася до Виконавчої Ради: 1981-1985 pp., 1995-1999 pp. та 2001-2005 pp.

Національна Академія наук України виконує функції базової академії Міжнародної асоціації академій наук (МААН), куди входять вчені країн СНД та інших регіонів світу. Активно працювали наукові інституції МААН з проблем розробки нових матеріалів, фундаментальних географічних проблем тощо. За підтримки ЮНЕСКО та Європейської комісії МААН у вересні 2001 р. (Київ) провела симпозіум "Роль міжнародних організацій у розвитку загальноєвропейського науково-технічного простору", в роботі якого взяли участь учені і фахівці з 16 країн, представники 10 міжнародних організацій.

Міжнародний Суд ООН— головний судовий орган ООН, створений 1945 р. Основним завданням Міжнародного Суду є розв'язування спорів між державами на основі норм міжнародного права та винесення консультативних рішень з юридичних питань. Складається з 15 членів, яких обирають Генеральна Асамблея ООН і Рада Безпеки. Місцезнаходження — Гаага (Нідерланди). Діє на основі Статуту. У Статуті зазначено, що кожний із членів ООН зобов'язаний виконувати рішення Міжнародного Суду в тій справі, у якій він є стороною. У разі, якщо якась сторона у справі не виконає зобов'язання, покладеного на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки ООН, яка може, якщо визнає це необхідним, зробити рекомендації або прийняти рішення про вжиття заходів для проведення рішення до виконання (ст. 94). Генеральна Асамблея або Рада Безпеки ООН може затребувати від Міжнародного Суду консультативні висновки з будь-якого юридичного питання (ст. 96).

З часу заснування Міжнародного Суду до нього надійшло 75 звернень від держав і 22 звернення від міжнародних організацій. Міжнародний Суд виносив рішення стосовно міжнародних спорів з питань економічного права; права проїзду (проходу); незастосування сили; невтручання у внутрішні справи держав, у дипломатичні відносини тощо. В результаті вироблення мирних рішень з питань сухопутних і морських кордонів та територіального суверенітету Суду часто вдавалося запобігти ескалації конфлікту. Наприклад, у 1989 р. Іран звернувся до Суду з претензією про знищення іранського літака військовим кораблем США "Вінсенс" і про визнання США відповідальними за інцидент з виплатою Ірану відповідної компенсації. Справу було завершено 1996 р. після винесення рішення про компенсацію. У 1993 р. Республіка Боснія і Герцеговина порушила справу проти Республіки Югославія з питання застосування Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (справа й досі перебуває в Суді); у 1953 р. Суд розглядав сперечання Франції і Великої Британії про належність деяких островів у протоці Ла-Манш (позитивне рішення винесено на користь Великої Британії); у 1959 р. Суд підтримав претензії Бельгії на анклав, розташований поблизу її кордону з Нідерландами; у 1969 р. Суд на прохання Данії, Нідерландів і ФРН визначив принципи й норми міжнародного права, яких слід було дотримуватися під час установлення кордонів районів континентального шельфу Північного моря, що належали кожній із цих країн.

У 1992 р. Суд прийняв рішення щодо сперечання між Сальвадором і Гондурасом з приводу сухопутного і морського кордону між цими країнами. Схожою є суперечка між Катаром і Бахрейном та між Камеруном і Нігерією. У 1995 р. розпочався розгляд справи про територіальну належність зон рибальства між Канадою і Європейським Союзом. Іспанія порушила справу проти Канади з приводу канадського Акта про охорону прибережних рибних ресурсів та його застосування після захоплення Канадою у відкритому морі іспанського рибальського траулера. У 1997 р. Суд виніс рішення шодо сперечання Угорщини і Словацької Республіки навколо проекту будівництва системи гребель на Дунаї — він визнав обидві сторони винними в порушенні своїх офіційних зобов'язань і закликав їх виконувати Договір від 1977 p., укладений з приводу будівництва цієї системи.

Позиція Міжнародного Суду ООН полягає в тому, що під час пошуку прийнятних рішень для розв'язання міжнародних конфліктів мають бути застосовані різні форми впливу, у тому числі судовий розгляд. Водночас слід враховувати, шо прийняті рішення високою інстанцією, якою є Міжнародний Суд ООН, не означають їх автоматичне виконання. Як правило, рішення Міжнародного Суду ООН впроваджувалися лише через добровільне підпорядкування, скоординовані міжнародні санкції та посередництво третіх держав.

Чорнобиль і світова спільнота

Глобальною екологічною подією XX ст., що стала викликом безпеці людства^ стала Чорнобильська катастрофа та подолання її наслідків. Україна добре пам'ятає ту трагічну дату — 26 квітня 1986 p., коли стався вибух на Чорнобильській атомній станції, розташованій за 130 км від Києва. В результаті вибуху була зруйнована активна зона реактора блоку № 4. Загальна площа забруднення сільськогосподарських угідь становила 3,5 млн. га, у тому числі рілля — 3,1 млн. га. Радіоактивними елементами забруднено більш як 1,5 млн. га лісів України. Постраждали також деякі регіони Росії й Білорусі. Чорнобильська катастрофа є планетарною катастрофою сторіччя, яка за своїми масштабами не має прецедентів у світі. Вона забрала життя сотень людей, багатьох залишила інвалідами, принесла глибокі соціальні потрясіння й жахливі екологічні наслідки.

Складною є й економічна сторона проблеми. Розрахунки свідчать, що ліквідація наслідків аварії тільки в трьох державах (Білорусі, Росії та Україні) до 2015 р. потребуватиме витрат на суму

Міжнародна спільнота досить оперативно відреагувала на події в Україні. Першою відгукнулась ООН та її організації. Від них надійшла найвагоміша допомога для ліквідації наслідків аварії. 1986 р. у Відні відбулися Міжустановчі консультації за участі організацій, що відають питаннями атомної енергії, охорони здоров'я, продовольства тощо — МАГАТЕ, ВООЗ, ФАО та ін. Восени 1986 р. було прийнято два важливі міжнародні документи — Конвенцію про оперативне оповіщення про ядерну аварію і Конвенцію про допомогу у випадку ядерної радіації. Був створений Міжустановчий комітет з реагування на ядерні аварії, куди увійшли представники низки міжнародних організацій. На 41-й сесії Генеральної Асамблеї ООН її учасники висловили співчуття сім'ям загиблих у зв'язку з аварією, почала надходити гуманітарна допомога (екологічно чисті продукти, одяг, кошти на оздоровлення дітей, медичне обладнання та ін.).

Уряди СРСР, УРСР і БРСР 1990 р. офіційно звернулися до ООН з проханням розглянути питання наслідків Чорнобильської катастрофи на Генеральній Асамблеї ООН. Того самого року Генеральний секретар ООН здійснив поїздку в зону Чорнобиля, тут побувала й делегація Виконавчого секретаріату ЄЕК. Місія оцінила аварію, як безпрецедентну. На 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було призначено Координатора ООН з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, підготовлено Зведений план міжнародного співробітництва в цій площині. Були визначені такі пріоритетні напрями: здоров'я, переселення, економічна реабілітація постраждалих територій, соціально-психологічна реабілітація постраждалих людей, продовольчий і сільськогосподарський моніторинг, екологічне оздоровлення навколишнього середовища. Резолюції Генеральної Асамблеї передбачали створення спеціальної Чорнобильської програми в рамках системи ООН.

Водночас у ставленні до проблем Чорнобиля представників ООН та інших міжнародних структур почала виявлятися упередженість, пов'язана з побоюванням стосовно відтворення Україною власної ядерної зброї. Саме з можливістю використання реактора РМБК був пов'язаний тиск на Україну щодо закриття Чорнобильської АЕС. Нагадаємо, що з 57 реакторів такого типу 29 функціонували на території Східної Європи.

Україна виконала взяті на себе зобов'язання перед міжнародним співтовариством: 2002 р. Чорнобильську атомну електростанцію було закрито. Але це додало Україні нових проблем із забезпечення безпеки закритого реактора.

Фактично Чорнобильська аварія змусила людство виробити захисні механізми від атомних катастроф, привернула увагу до тяжких наслідків застосування ядерної енергії вже в мирний час, прискорила розробку та укладення спеціальних міжнародних угод щодо несанкціонованого використання атомної енергії, а також оперативного оповіщення про ядерну аварію і допомогу у випадку ядерної радіації. Водночас Чорнобильська катастрофа змусила людство замислитися над питаннями про застосування ядерної енергії в мирних цілях, привела до глобальних рішень на найвищих щаблях державної влади провідних країн світу.