Розділ «2. Ядерні гарантії Україні»

Водночас у текстах угод містяться серйозні прогалини щодо правил перебування іноземних військових формувань на українській території. Не розв'язані проблеми передачі українській стороні її власності: низки об'єктів навігаційно- гідрографічного забезпечення, які розташовані вздовж Кримського узбережжя від мису Тарханкут до мису Лукул, а також від мису Сарич до мису Аюдаг, хоча Україна несе відповідальність за безпеку мореплавства у своїх територіальних водах. Державні суди України подали до кримських судових установ позови щодо 102 таких об'єктів вартістю близько 90 млн дол. Україна запропонувала провести інвентаризацію об'єктів, землі, оцінити екологічний стан цих територій з метою перегляду вартості базування ЧФ РФ. Однак, наступне керівництво України на чолі з президентом В. Януковичем, не провівши референдум з такого важливого і гострого питання безпеки України, продовжило оренду ЧФ РФ до 2042 р., уклавши з Росією Харківські угоди[4].

Повертаючись до текстів угод по ЧФ РФ та відповідної політики українських можновладців щодо українських інтересів у Чорноморському ареалі, зазначимо, що всі документи фактично були спрямовані на поступове захоплення Криму і розчленування України. Всі вони містили положення, що захищали інтереси майбутнього загарбника, а не України. Неоголошена війна Росії проти України змістила акценти зовнішньополітичних задач. Однак, захист суверенітету і територіальної цілісності є і будуть пріоритетами зовнішньої політики України, яка бореться за право бути незалежною державою – суб'єктом міжнародного права.