Розділ «9. Українська РСР в ООН»

Внески Української РСР до бюджетів міжнародних організацій у 1986 р. становили 17,6 млн дол. США і 1,05 млн руб. З цієї суми в ООН надійшло 11 млн дол., ЮНЕСКО – 2,07 млн дол., МОП – 1,6 млн дол., МАГ ATE – 1,6 млн дол.[3]

Для порівняння, в 2011 р. Україна заплатила близько: 11 млн євро за членство в 28 міжнародних організаціях; 10 млн дол. США за членство в 11 міжнародних організаціях; 2,5 млн швейцарських франків за членство в 12 міжнародних організаціях; 244 млн гривень за членство у 5 міжнародних організаціях; 124 тис. канад. дол. за членство в одній міжнародній організації; 25 тис. англ. фунтів стерлінгів за членство в одній міжнародній організації; 95 тис. канад. дол. за членство у двох міжнародних організаціях. Інформація про решту 8 міжнародних організацій, в яких Україна набула повноправного членства, або взагалі відсутня, або участь у цих організаціях не потребує сплати членських внесків[4].

Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Української РСР була її участь у міжнародно-договірних відносинах, що закріплено ст.74 Конституції УРСР. Українська РСР користувалася своїм правом на укладення міжнародних договорів. Пригадаємо мирні договори з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною і Фінляндією. Україна ратифікувала низку конвенцій Міжнародної організації праці, є учасником Договору про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та їх знищення, а також інші угоди, які відіграють важливу роль у зміцненні миру і безпеки.

Сучасна Україна як правонаступниця Української РСР має виконувати міжнародні зобов'язання.

Крім участі в міжнародних договорах, Українська РСР активно користувалася правом посольства. Республіка мала свої постійні представництва при ООН у Нью-Йорку, при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві, а також при ЮНЕСКО в Парижі. На території УРСР функціонували консульства десяти іноземних держав: у Києві – генеральні консульства Болгарії, НДР, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Монголії та Югославії, а також представництво Посольства Республіки Куба; в Одесі – генеральні консульства Індії, Куби і Болгарії. У 1976-1980 pp. у Києві перебували американські дипломати, які мали відкрити генеральне консульство США. Однак, на знак протесту проти введення радянських військ в Афганістан американське керівництво не реалізувало згадану ініціативу.

Набутий досвід роботи в дипломатичних установах було використано МЗС України в майбутній діяльності. Попри всі обмеження дипломатичної, а отже й політичної сфери України в радянський період, характерною позицією республіки на міжнародній арені завади була боротьба за забезпечення позитивних зовнішньополітичних умов для розвитку, боротьби за мир і міжнародну безпеку, за збереження і захист суверенітету всіх без виключень країн.