Розділ «4. Інші міжнародні організації пострадянського простору»

Пошуком альтернативних енергокомунікацій була обумовлена поява Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). 25 червня 1992 р. Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна підписали у м. Стамбулі (Туреччина) „Босфорську декларацію” про Чорноморське економічне співробітництво. У подальшому статус спостерігача здобули Польща (1992 р.), Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина (1993 р.), Італія, Австрія (1995 р.). 16 лютого 1993 р. дев'ять країн: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія,

Молдова, Росія, Туреччина, Україна підписали спільну Декларацію Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), до якої у 1995 р. приєдналася Греція.

ОЧЕС створено з метою налагодження багатостороннього співробітництва країн, що прилягають до Чорноморського басейну, у галузі транспорту, телекомунікацій, екології, науки, техніки, зв'язку, інформації, економіки, туризму, торгівлі, сільського господарства, охорони здоров'я. Вищим органом ОЧЕС є Нарада Міністрів закордонних справ. Керівний орган – Секретаріат ОЧЕС (м. Стамбул). У системі ОЧЕС діють Рада з міжнародних економічних відносин, Координаційний центр економічних і статистичних даних, Чорноморський банк торгівлі і розвитку (м. Салоніки, Греція), Рада міністрів закордонних справ тощо. В ОЧЕС посилюється орієнтація на залучення до розробки та імплементації програм регіонального співробітництва міжнародних економічних організацій, фінансових інститутів, регіональних європейських структур. 31 травня 1994 р. у м. Сітонії (Греція) підписано Угоду між країнами ОЧЕС і Європейським Союзом з питань політики в галузі енергетики.

Україна з 1998 р. є учасником Міжнародного центру чорноморських досліджень (Афіни), представники країни увійшли до складу Ради директорів Центру, Робочої групи з науково- технічного співробітництва, Постійного академічного комітету ОЧЕС, працюють у Міжнародному центрі водяних проблем і Міжнародному центрі трансферу технологій ОЧЕС. Одним із характерних прикладів діяльності Центру стало створення в листопаді 2001 р. спільно з НАН України Міжнародного центру дослідження води на базі Інституту колоїдної хімії в Києві, який досліджує проблеми, пов'язані з забезпеченням країн регіону питною водою. Українські представники працюють у різноманітних структурах організації, пропонують і розробляють проекти з 14 напрямів співпраці. Держави, що входять в ОЧЕС, являють собою величезний потенційний ринок. Учасники працюють над спільними проектами з об'єднання національних енергосистем у єдине Чорноморське кільце; розвитку та інтеграції регіональних транспортних коридорів у загальносвітову транспортну систему; прокладення ліній оптико-волоконного зв'язку; розробляють програму захисту навколишнього середовища регіону Чорного моря. Особливістю ОЧЕС порівняно з іншими субрегіональними угрупованнями є те, що в центрі уваги її діяльності поставлено не торговельне, а виробниче співробітництво. Це знайшло своє вираження в галузевому підході до розв'язання загальних економічних проблем регіону. Серед негативних моментів ОЧЕС є те, що між країнами-учасницями не склалося стійкого поділу праці (а це – необхідна умова розвитку регіонального ринку), тобто в низці галузей країни-учасниці є конкурентами.

У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

Період піврічного головування був насичений подіями, спрямованими як на реалізацію статутних завдань Організації, так і її сучасних пріоритетів, окреслених Стамбульським ювілейним самітом у червні 2007 р. Важливою подією періоду українського головування стало встановлення партнерських стосунків ОЧЕС із Європейським Союзом, що мають широкі перспективи. У рамках Програми головування України в Організації відбулися Перший банківський форум країн – членів ОЧЕС, Перший контейнерний саміт (м. Одеса), зустріч Глав митних адміністрацій (м. Київ), зустріч міністрів енергетики ОЧЕС. Серед питань, що обговорювалися енергетиками, – стан імплементації регіональної енергетичної стратегії, підготовка масштабних проектів та перспективи розвитку співробітництва у форматі ОЧЕС-СС у галузі енергетики. Міністри транспорту країн ОЧЕС, провідних держав світу та глави міжнародних транспортних організацій 10 квітня 2008 р. в Одесі обговорили питання щодо реалізації досягнутих угод, серед яких: Меморандум про сприяння вантажним автоперевезенням у регіоні, Меморандум про побудову Чорноморської кільцевої автодороги, Меморандум про розвиток морських магістралей та ін. Особливість українського головування полягала в посиленій увазі гуманітарному виміру співробітництва. 2-5 квітня 2008 р. в Києві було проведено Форум вищої освіти та Конгрес ректорів університетів Чорноморського регіону. За результатами обговорень розроблено спільні наукові програми, вивчено досвід впровадження інновацій та нанотехнологій, участі університетів у формуванні політики сталого розвитку та вироблено стратегію гармонізації освітніх систем. Важливим є й те, що Чорноморське економічне співробітництво послідовно доводить свою вагому роль у зміцненні миру та стабільності в регіоні, реалізуючи рекомендації саміту 2002 р.

Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ)

Шанхайська організація співробітництва (ШОС)

Активно розвиваються процеси, покликані посилити співпрацю на азіатському просторі. Набуває конкретних рис інституалізація ШОС. Главами дипломатичних та оборонних відомств Росії, Китаю, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану укладено 26 квітня 2003 р. Хартію ШОС, яка має бути статутом створюваної організації. Поза Хартією у Санкт-Петербурзі було підписано два десятки інших документів ШОС. У межах ШОС 07 червня 2002 р. на постійній основі створено Регіональну антитерористичну структуру. Країни- учасниці планують поза військовою розвивати й економічну співпрацю. З огляду на великий інтерес до ШОС, що виявляють такі держави Азії, як Індія, Іран, Пакистан, розглядається питання розширення організації. У межах ШОС ведеться робота на рівні керівників прикордонних відомств, міністрів культури та ін. Нового формату внаслідок підписаних 14 травня та 7 червня 2002 р. угод набула співпраця ОДКБ та ШОС. Підписанням Угоди про співробітництво з питань безпеки між ШОС і ОДКБ 2007 р. підтверджено і закріплено партнерські наміри спільної діяльності цих структур в Євразії. Можна передбачити, що розбудова формату ШОС і розвиток співробітництва посилить позиції Російської Федерації в азіатському регіоні, в тому числі й щодо видобутку та транспортування енергоносіїв, і водночас послабить позиції США та НАТО.

Зважаючи на те, що учасники ОДКБ і ШОС взяли на себе спільну відповідальність за мир і стабільність в азіатському регіоні СНД (2005 р.), а також на те, що Росія і Китай поглибили стратегічне партнерство і розширили співпрацю (Декларація про стратегічне партнерство і Угода про співробітництво 2005 р.), можна передбачити, що взаємодія ОДКБ і ШОС у майбутньому поглиблюватиметься. Проте в разі суперечностей між РФ та КНР може виникнути ситуація, коли ці безпекові структури дублюватимуть або навіть заважатимуть одна одній.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що у процесі становлення і розвитку інтеграційних моделей нових незалежних держав пострадянського простору виокремлюються наступні етапи. Перший (1991-1993 pp.) – перехід на ринкові рейки господарювання, становлення міжнародних організацій, що спричинено низкою об'єктивних чинників: наявністю єдиного економічного, правового, військово-оборонного простору, загальної монетарної системи, єдиного механізму союзної промисловості, єдиного виробничого циклу тощо.

З 1994 р. розпочався наступний етап розбудови субрегіональних структур в період катастрофічного спаду виробництва, ліквідації підприємств-гігантів, малих і середніх підприємств, тотальної приватизації, розірвання економічних, політичних та гуманітарних зв'язків, переходу економік країн-учасниць на рейки стихійного ринку. Неспроможність цивілізованого розлучення призвела до глибоких системних внутрішніх і зовнішніх криз. Намагання Росії опанувати пострадянським простором породило війни, кровопролиття, відчуження, диктат сильного. Жодна з міжнародних субрегіональних організацій простору не довела свою спроможність на існування, оскільки не захищають суверенітет держав-учасниць, не гарантують безпеку і територіальну цілісність.

ГУ AM у форматі балто-каспійсько-чорноморського об'єднання за умов надання йому безпекової складової міг би стати центром, що відповідатиме за стратегічну стабільність, безпеку транзитних шляхів енергоносіїв і, вірогідно, розв'язання криз регіону. Україна доволі обережно ставилась до різних новоутворень в межах СНД, а в умовах неоголошеної, однак триваючої війни з боку Росії і попрання усіх домовленостей і міжнародних норм співіснування розглядатиме питання про перегляд участі в цій організації.

Таким чином, європейський вектор зовнішньої політики с стратегічним напрямом розвитку нашої держави. Європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентних можливостей вітчизняного виробника. У політичному аспекті європейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля нашої держави, демократизацію її політичної та інституційної систем. Співпраця з ЄС надасть можливість наблизити соціальні умови України до високих європейських стандартів, піднести рівень життя населення, посісти гідне місце в сім'ї європейських народів. Проте, в підходах України та ЄС до кінцевої мети розвитку взаємовідносин простежується певна асиметрія. Україна прагне вивести двостороннє співробітництво на рівень інтеграції і перевести відносини партнерства у відносини асоціації.

Водночас процес формування відносин з ЄС неможливо розглядати у відриві від співробітництва з НАТО. Комплекс угод з ЄС і Альянсом, ініційованих здебільшого Україною, за своїм змістом є набагато ширшим за класичні міжнародні договори про співробітництво і містить конкретні зобов'язання стосовно розвитку національної політичної системи. Не менш важливим залишається вплив російського чинника і необхідність для європейців співвідносити політику стосовно Росії та України. Ставлення європейців до євроінтеграційних намірів України можна пояснити значним ресурсним потенціалом нашої країни, здатним скласти серйозну конкуренцію багатьом групам товаровиробників з країн ЄС (зернові, олія, сталеві вироби, аерокосмічні технології тощо). Водночас значний сільськогосподарський сектор, кризовий стан деяких галузей важкої промисловості, екологічні проблеми детермінували б перерозподіл фінансових потоків ЄС на користь України, адже 80 % витрат ЄС спрямовані на фінансування Загальної сільськогосподарської політики і структурну допомогу спільноті.

У питаннях безпеки Україна спирається на підтримку ООН – організації, яка за міжнародними стандартами має бути гарантом суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів. Посилюється присутність України у миротворчих операціях ООН, які здійснюються поблизу кордонів України та в регіонах, що є стратегічно важливими для українських національних інтересів. Діяльність в ООН забезпечує Україні інформаційну відкритість щодо екологічних проблем, політичних та економічних подій у нашій державі. Україна займає активну позицію у здійсненні миротворчих операцій під проводом ООН, ОБСЄ, ЄС та НАТО; висунула своїх кандидатів для участі у верифікаційній місії ОБСЄ в Косові, а також запропонувала повітряний транспорт для місії повітряного спостереження в цьому регіоні; бере участь у мирному врегулюванні кризових ситуацій; у програмах боротьби з тероризмом і піратством тощо.

Серед українських геополітичних ініціатив – творення осі стабільності Балто-Чорноморського простору безпеки, розбудова єврорегіонів, діяльність у геополітичних трикутниках (Україна–Польща–США, нормандський формат), заходи щодо зміцнення довіри між країнами Чорноморського регіону та ін. Тенденційним став рух на поєднання зусиль безпекових структур Європи у єдине ціле. Практичний вияв такий підхід знаходить у здійсненні співпраці у форматі: ОБСЄ-ЄС–Рада Європи– Україна.

Україна крокує шляхом європейської інтеграції, вимірює позитиви й негативи розширених європейських структур і альянсів, зважає на прорахунки, аналізує зовнішньополітичну ситуацію і намагається наблизитися до безпекової складової Північноатлантичного Альянсу та Європейського Союзу, формує важелі впливу на перебіг міжнародних відносин і розбудовує систему власної безпеки.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!