Коли ми вивчаємо поняття економічної системи і господарський лад країни завжди ставимо питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів.
Щоб з’ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства необхідно розкрити зміст існуючої системи відносин власності.
Як уже розглядалося вище (за теорією К. Маркса) відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Тому власність слід розуміти, як історично визначений суспільний спосіб привласнення людьми предметів виробничого і невиробничого споживання. Власність завжди пов’язана з річчю (об’єктом привласнення), але вона не просто річ, а відношення між людьми з приводу речі.
Історично власність як економічні відносини формуються ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об’єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці. Так, при античному способі виробництва позаекономічний примус був заснований на праві власності на раба - безпосереднього виробника; в умовах азіатського способу виробництва - на праві власності на землю; у період феодалізму - на праві власності на особистість і землю одночасно. Економічний примус до праці виходить із власності на умови виробництва чи з власності на капітал.
В розвинутій системі економічних відносин власність відбива найглибинніші зв’язки і взаємозалежності, сутність економічного буття. Представники різних цивілізацій досліджували природу власності та її роль у розвитку суспільства. Так, Платон на основі ідеалів давньогрецького світу створив вчення про ідеальну державу, у якому всі громадяни спільно володіють умовами виробництва. Приватна власність, на його думку, ставить інтерес особистості вище загального інтересу, кожний хоче володіти власністю тільки для себе, тому приватна власність аморальна.
В основі стоїцизму закладена ідея особистості й індивідуальної відповідальності. Перевагу віддавали вже приватній власності. Реформація викликала в Західному світі зміну моральних цінностей у відношенні до життя, природи і світобудови. Під впливом протестантської етики виникли уявлення про людину економічну, теорію цивільного суспільства і класової держави, про приватну власність як природне право, а поняття "свобода особи" було зведено до поняття "людини, що володіє власністю".
К. Маркс і Ф. Енгельс, виділяли матеріальні та ідеологічні відносини власності. Як економічна категорія - власність, на думку К. Маркса, являє собою суспільні відносини безпосереднього виробництва і невіддільні від них суспільні відносини розподілу, обміну і споживання. Як ідеологічне відношення власність у класовому суспільстві є юридичним вираженням виробничих відносин. В якості юридичної категорії - власність являє собою відносини володіння, користування і розпорядження об’єктом власності, що відбивають суспільні відносини виробництва, розподілу, обміну, споживання і права, що закріплюються в нормах права.
Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, які визначали за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб’єктами (окремими громодянами, соціальними групами, класами, державою).
Правові відносини власності виражаються в закріплені за різними суб’єктами прав володіння, користування і розпорядження. Ст. 2. Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".
Відносини власності втілюються, насамперед у певних юридичних нормативних актах. (Конституція України, розд. 1 ст. 13, 14).
Однак, глибинною сутністю усієї сукупності виробничих відносин (основним виробничим відношенням) є форма власності на засоби виробництва. Саме економічні відносини власності визначають її юридичну форму - юридичні відносини, оскільки перші є базисні (основоположні), а другі - надбудовні (похідні).
Являючи собою суспільний спосіб привласнення людьми засобів виробництва, власність на засоби виробництва обумовлює також і спосіб привласнення людьми продукції, що виробляється. Вона складає внутрішню основу всієї сукупності виробничих відносин, так чи інакше виявляється у цих відносинах. Причому економічні відносини привласнення предметів виробничого і невиробничого споживання не існують поза економічними відносинами всього процесу суспільного відтворення, складаючи його реальний зміст, який закріплюється у суспільстві юридичними принципами і нормами володіння, користування, розпорядження.
Безпосереднє закріплення, що визначає специфіку виробничих відносин, а разом з ними і всієї системи суспільних відносин, форма власності на засоби виробництва знаходить у суспільному способі поєднання робітника (робоча сила) із засобами виробництва. "Той особливий характер і спосіб, - писав Маркс, - яким здійснюєт1ься це поєднання, відрізняє різні економічні епохи суспільного ладу"1.
Це методологічне положення економічної теорії марксизму про особливий характер і спосіб такого поєднання має важливе значення для розуміння історичної еволюції власності та її структури на різних етапах розвитку суспільства, що розкривається за допомогою таких понять як "тип", "форма", "вид" власності.
У відповідності з таким підходом тип власності - це, перш за все, історичний тип (форма) власності на засоби виробництва за її характером і якісними особливостями і, отже, історичний тип (форма) виробничих відносин. Так, поєднання в процесі виробництва працівника із засобами виробництва шляхом прямого позаекономічного примусу до праці у вигляді безправного "розмовляючого знаряддя" закріплює рабовласницький тип власності. Економічний примус до праці формально вільного, але позбавленого засобів виробництва працівника, вимушеного продавати свою робочу силу, визначає капіталістичний тип власності.
Окрім даного вживання поняття "тип власності" у сучасній соціально-філософській та економічній літературі використовується також для позначення двох основних типів власності - суспільної і приватної.
Форма власності - соціально-економічне поняття, що характеризує:
• по-перше, історичний тип власності, як найбільш загальну історичну форму - систему економічних відносин, як спосіб прояву, вираження існування її сутності, тобто форму, як спосіб організації змісту ("форма організації праці і власності", "особливий спосіб яким здійснюється поєднання робітника із засобами виробництва" - Маркс);
• по-друге, стан власності - зміцнення існуючої чи перехід із однієї форми в іншу;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічний зміст власності. Типи і форми власності“ на сторінці 1. Приємного читання.
