Державне регулювання не обмежується лише сферою економіки, здійсненням економічної політики, але включає також і соціальну політику.
Соціальна політика - комплекс суспільно-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо. Здійснення соціальної політики державою має свою довгу історію і спирається на теорію розподілу доходів.
Зародження теорії розподілу відноситься до XVII століття. Значну роль у цьому відіграла праця У. Петті "Політична арифметика" (1676). Слово "розподіл" широко використовується Ф. Кене в
"Економічній таблиці" (1758). Роздуми про те, як створюються і розподіляються багатства, мають місце у праці А. Тюрго "Ефемериди громадянина" (1770).
Класична англійська школа проблеми розподілу тісно пов’язує з теорією вартості. Вартість кожного продукту складається із заробітної плати, земельної ренти і прибутку, які є трьома початковими джерелами усякого доходу. За словами А. Сміта, загальний річний продукт праці кожної країни повинен розподілятися між різними жителями країни або у вигляді заробітної плати за їх працю, або у вигляді прибутку на їх капітал, або ж у формі ренти за їх землю. Д. Рікардо ставить проблему розподілу у центр економічних досліджень і стверджує, що дохід, який отримується з поверхні землі шляхом поєднання праці, машин і капіталу, розподіляється між трьома класами суспільства: власниками землі, власниками капіталу і робітниками. Але ці частки досить різні на різних стадіях суспільного розвитку.
Останній видатний представник класичної школи Дж. Стюарт Мілль увів відмінність і протиставлення законів виробництва, які вважав "істинами природного порядку" і законів "розподілу багатства, яким займаються виключно людські інститути", тобто закони власності, успадкування, система земельної ренти.
Теорія розподілу К. Маркса спирається на теорію трудової вартості і доповнюється вченням про додаткову вартість і експлуатацію. Додаткова вартість, за Марксом, є вартість, створена працею найманого робітника і безоплатно привласнена капіталістом. Саме вона є результатом експлуатації. Додаткова вартість поділяється між капіталістами, які виконують різні функції у суспільному виробництві в цілому, і у зв’язку з цим розпадається на прибуток, процент, торговий прибуток, земельну ренту.
Маржиналістська концепція розподілу склалася як результат критики марксистської теорії і є частиною загальної теорії корисності. У цій концепції використовуються два основних поняття: граничної продуктивності і вмінення (нав’язування). Гранична одиниця факторів виробництва (або гранична продуктивність) - це та, яка використовується для виробництва меншої цінності, тобто має найменшу граничну корисність. Вмінення (нав’язування) - це прийняття рішень підприємцем, що визначають частку участі окремого фактору у виробництві і змінюють комбінацію використання усіх факторів у сукупності. В умовах повної конкуренції фірма намагається таким чином комбінувати фактори виробництва, щоб оцінка їх граничної продуктивності була рівною сумі винагород, що припадають кожній окремій одиниці факторів. Згідно цієї теорії, ціна = граничним витратам = сумі винагород граничних факторів виробництва = сумі граничних продуктивностей вартості факторів. У ринковій економіці ціна, що регулює попит і пропозицію факторів, є рушійним чинником розподілу факторів виробництва між різними виробництвами і гарантією використання цих факторів у найбільш продуктивних галузях.
Сучасна теорія розподілу включає також аналіз так званих "соціальних доходів" ("соціальних трансфертів"), тобто доходів, які надаються економічним суб’єктам незалежно від їх внеску у створення сукупного продукту. Держава за допомогою податкової системи вилучає частину доходів виробників у держбюджет, а потім перерозподіляє ці ресурси через статті державних витрат чи витрат на соціальні потреби.
Таким чином, основною формою реалізації соціальної політики є соціальний захист, що вимагає дотримання певних принципів, насамперед принципу соціальної справедливості, який тісно пов’язаний з мірою розподілу доходів. Реалізація принципу соціальної справедливості здійснюється за трьома основними напрямками:
• соціальна справедливість полягає у рівності доходів усіх громадян;
• соціальна справедливість полягає у такому розподілі доходів, щоб кожен одержував у міру своєї участі або участі належних йому виробничих факторів (праці, капіталу, природних ресурсів і підприємницьких здібностей) у національному виробництві;
• соціальна справедливість полягає у такій диференціації доходів, яка б відбивала необхідність врахування участі кожного (належних йому факторів) у суспільному виробництві і забезпечення гідного життя для всіх. У ринкових умовах соціальна політика здійснюється через систему соціального захисту і включає такі основні елементи (форми чи напрями соціальної політики):
• індексація доходів (трудових доходів і соціальних виплат);
• реалізація програм працевлаштування і перекваліфікації робочої сили;
• правове регулювання системи найманої праці;
• регулювання рівня оплати праці залежно від сфери діяльності, форм власності підприємств і фаху працівника;
• соціальна допомога - трансферти або соціальні виплати у рамках соціальних програм;
• соціальне страхування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальна політика держави і розподіл доходів“ на сторінці 1. Приємного читання.
