Економічне зростання - це найважливіша макроекономічна категорія, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю тощо.
Сутність, цілі, фактори та основні показники економічного зростання
Проблема економічного зростання є найважливішою проблемою економічної теорії XX-XXI ст. І хоча поняття економічного зростання сягає до праць економістів XVIII-XIX ст. (Ж. Б. Сея, І. фон Тюнена та ін.), лише в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми стало окремим напрямком економічної теорії.
Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е. Домар і англієць Р. Xаррод, які стояли на неокейнсіанських позиціях. У сучасній економічній теорії можна виділити три провідних напрями у вивченні цього процесу.
Перший напрям - це неокласичні теорії зростання, що засновуються на положеннях про ринкову саморегуляцію, розроблених А. Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом даного напряму в даний час вважають М. Фрідмена. Другий напрям представлений неокейнсіанськими теоріями, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О. Сімомура, С. Фудзіно). Третій напрям ще лише формується, являє собою трактування економічного розвитку, заснованого на працях К. Маркса, И. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля. Всі названі напрями схожі відсутністю чітких розмежувань між теоріями зростання і теоріями рівноваги циклів і криз, проблем відтворення, теорії і практики державного регулювання. Більшість вчених займалися дослідженнями сукупності проблем, що відображає зв’язок економічного зростання з багатьма іншими процесами економічного розвитку.
В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого - як ситуація, за якої разом із зростанням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак більшість вчених під економічним зростанням розуміють такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, в динаміці.
Відомий американський економіст, фахівець з питань національного доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також теорії економічного зростання Саймон Кузнец (1901-1985), лауреат Нобелівської премії (1971), автор дослідження з історії економічного зростання розвинутих країн вважав економічне зростання "довготривалим збільшенням здатності господарства забезпечити все більше різноманітні потреби населення за допомогою все більш ефективних тех1нологій і відповідних їм інституціональних та ідеологічних змін"1.
У зв’язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:
• 1) високі темпи зростання доходу на душу населення і кількості населення. У розвинутих країнах середні темпи зростання доходу на душу населення в останні 200 років склали 2 % на рік при зростанні населення 1 % на рік;
• 2) високі темпи зростання продуктивності факторів виробництва. За різними оцінками від 50 до 75 % зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах в індустріальну епоху були результатом зростання продуктивності факторів. Основна частина приросту ВНП на душу населення була досягнута за рахунок технічного прогресу;
• 3) високі темпи структурної трансформації економіки. Вона включала в себе переміщення робочої сили і сільського господарства у промисловість, а в останній час - з індустрії у сферу послуг;
• 4) високі темпи соціальної, політичної та ідеологічної трансформації. Серйозна структурна перебудова завжди супроводжується змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;
• 5) міжнародні масштаби економічного зростання зумовлені здатністю розвинутих країн у минулому і сьогодні знаходити за кордоном ринки збуту, джерела сировини і дешевої робочої сили, що призводить до політичного і економічного поневолення бідних країн;
• 6) обмеження розповсюдження результатів економічного зростання. Незважаючи на величезне зростання виробництва у світі за останні 20 років, лише чверть населення планети прийняло участь у цьому процесі. На цю меншість припадає 80 % світового доходу.
Економічне зростання створює можливості забезпечувати постійно зростаючі потреби людей в товарах і послугах, вирішувати фундаментальні проблеми соціально-економічного розвитку, проблеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів.
Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. Основні показники такі: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст національного доходу або ВНП (ВВП) за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.
Основними чинниками економічного зростання за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.
До факторів пропозиції відносять такі чинники, які роблять економічне зростання фізично можливим. Це:
• кількість і якість природних ресурсів;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 14. Економічне зростання і розвиток“ на сторінці 1. Приємного читання.
