Механізм чинників економічного зростання досліджується у моделях економічного зростання. Модель економічного зростання являє собою абстрактне, спрощене вираження реального економічного процесу у формі рівнянь або графіків. Розробка теорії зростання здійснювалася різними представниками наукових напрямів в економічній теорії. Тому створено багато моделей економічного зростання.
Сучасні теорії економічного зростання сформувалися на основі двох теоретичних джерел: 1) неокласичної теорії виробництва, започаткованої Ж.Б. Сеєм і Г. Тюрго, і набули свого завершення у працях американського економіста Дж. Б. Кларка та англійського теоретика А. Маршалла; 2) кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги. Ці два джерела зумовили виникнення двох основних напрямів у дослідженні економічного зростання - неокласичного (маржиналістського) і кейнсіанського (неокейнсіанського).
Неокласична модель економічного зростання
Цей напрям ґрунтується на двох основних ідеях неокласичної теорії виробництва:
• 1) вартість продукції створюють фактори виробництва, передусім праця і капітал, кожен з яких робить свій "внесок" у її створення;
• 2) виробнича функція є формою вираження зв’язку між продукцією та її факторами з усіма категоріями функціонального аналізу цього зв’язку граничного продукту, показників еластичності виробництва, еластичності заміщення факторів тощо.
Представники цього напряму довели, що кожен фактор виробництва забезпечує відповідну граничну частку виробленого національного продукту. Якщо за умови незмінності інших факторів збільшити один з них на 1 %, то відповідна зміна обсягу ВНП і визначатиме внесок цього чинника виробництва у економічне зростання.
Механізм дії факторів економічного зростання досліджується через індекс багатофакторної продуктивності і апарат виробничих функцій. Ідея побудови індексу багатофакторної продуктивності належить американському економісту Дж. Кендрику, який на основі аналізу даних майже за 90 років (з 1869 по 1957 роки) довів, що такі фактори як капітал, праця і земля забезпечують менше половини загального обсягу виробництва, а більша його частка залежить від інших чинників. Основним же інструментом неокласичного аналізу економічного зростання стала виробнича функція.
Виробнича функція - це алгебраїчна рівність, яка показує технологічний взаємозв’язок між обсягом суспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторами виробництва: працею, капіталом, землею, природою, технічним прогресом тощо. У цьому полягає її економічний зміст.
Взаємозв’язок між обсягом продукту і виробничими факторами визначається певними числовими співвідношеннями у функціональній залежності:
У=/(К, Ь, N...),
де У - обсяг продукту;
/- функціональна залежність;
К - капітал;
Ь - праця (робоча сила);
N - земля (природні ресурси тощо).
За умови, коли будь-який обсяг суспільного продукту може бути досягнутий шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, виробнича функція називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт - це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниці продукції.
Якщо для створення певної кількості продукції необхідно витратити визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функція називається функцією з постійним коефіцієнтом.
Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій же пропорції, що і обсяг продукції, то така виробнича функція відображає постійність масштабу віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількість виробничих факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті, якщо обсяг продукції зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори виробництва, то така функція відображає скорочення масштабу віддачі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні моделі економічного зростання“ на сторінці 1. Приємного читання.
