• засоби виробництва і гроші в формі капіталу належать капіталісту (роботодавцю);
• безпосередні виробники є найманими працівниками, найманий працівник є вільною особою, якій належить її робоча сила і якою вона може розпоряджатися на власний розсуд;
• поєднання робітника із засобами виробництва має економічний, товарний характер і виступає в формі продажу робітником своєї робочої сили роботодавцю (капіталісту);
• основу капіталістичної власності утворює відношення "наймана праця - капітал", а її економічна реалізація зводиться до присвоєння капіталістами додаткової вартості, створюваної найманими працівниками.
Додаткова вартість в системі відносин капіталістичної власності є об’єктом розподілу і присвоєння суб’єктами промислового, торгового, позичкового та фінансового капіталу, землевласниками та ін. У відносинах між ними додаткова вартість набуває перетворених форм - промислового прибутку, торговельного прибутку, підприємницького доходу, позичкового відсотка, дивіденду, земельної ренти та інших доходів.
(Детальніше див. про це "Економічний словник" у даному підручнику, стаття "Капіталізм".
У процесі розвитку капіталістична власність набуває одноосібної (індивідуальної) особистої, групової, державної, змішаної форм власності.
(Див. гл. 9 Виробництво і фірма. Підприємницька діяльність).
Окрім названих вище форм власності, як свідчить історичний досвід, процес розвитку та еволюції відносин власності призвів до виникнення таких форм власності як, "соціалістична власність" та "комуністична власність", які були теоретично обгрунтовані світовою економічною думкою.
До того ж, практика формування соціалістичної власності в колишньому СРСР та інших країнах, вплинула на соціалізацію відносин власності окремих сфер соціального життя (охорони здоров’я, освіти, соціального захисту незахищених верств населення тощо) у розвинутих капіталістичних країнах і сприяла реформуванню капіталістичних відносин у цьому напрямі.
Теоретичні засади комуністичної власності сформульовані в працях К. Маркса і Ф. Енгельса. Основами теорії комуністичної власності є:
• належність основних засобів та умов виробництва суспільству;
• привласнення засобів виробництва здійснюється універсально розвиненими індивідами, праця (діяльність) яких за своїм характером є не засобом до життя (необхідністю "заробити на життя"), а внутрішньою потребою та засобом самореалізації людських здібностей, творчою працею, яка не потребує зовнішніх стимулів (заробітної плати тощо), і сама є стимулом до діяльності. Саме така праця вважається економічною основою комуністичної власності;
• відносини поєднання індивідів із засобами виробництва мають безпосередньо суспільну форму, тобто не опосередковуються купівлею-продажем робочої сили як товару;
• розподіл та присвоєння предметів особистого споживання здійснюються за принципом: "Від кожного - за його здібностями, кожному - за його потребами".
Зміст теоретичних засад комуністичної власності свідчить, що її становлення передбачає якісні зміни у системі суспільних виробничих відносин, насамперед подолання суспільного поділу праці та товарної форми виробництва, тобто перехід до безпосередньо суспільного виробництва, законами якого є переміна праці та універсальний розвиток вільної індивідуальності. (Детальніше див. про це "Економічний словник" у даному підручнику, стаття "Комунізм")
Згідно з поглядами засновників марксизму, соціалістична власність притаманна соціалістичному суспільству як неповному комунізму, тобто як його першій, нижчій фазі (стадії) розвитку. Відносинам соціалістичної власності притаманні:
• властивості, які є загальними для нижчої та вищої фаз комунізму;
• властивості, які зумовлюються особливостями соціалізму.
До особливостей відносин власності на першій стадії комунізму К. Маркс відносив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічний зміст власності. Типи і форми власності“ на сторінці 4. Приємного читання.
