Кожному з нас відомо слово "економіка". Але знаходячись в оточенні економіки, ми не можемо легко і просто пояснити що це таке, тому що економіка - поняття досить загальне, багатозначне і однією фразою його визначити неможливо. У перекладі з грецького слово "економіка" означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" - дім, домашнє господарство; "номос" - вчення, закон). Вперше цей термін ввів грецький поет Гесіод (VIII-VII ст. до н. е.), а в науковий оборот - давньогрецький філософ Ксено-фонт (430-355 до н. е.), а через кілька десятиліть - Аристотель (369-322 до н. е.). Він поділив науку про багатство на економіку та хрематистику. Під економікою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під хрематистикою - накопичення грошей ("хрема" - майно, володіння).
Із занепадом феодального способу виробництва поступово долається замкненість феодальних господарств і формується єдиний національний ринок, виникає потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка".
У 1615 році французький учений А. Монкретьєн запроваджує термін "політична економія" (гр. "роИИсоъ" - державний, суспільний та "оісопотіа", який означає "мистецтво державного управління господарством"). Тобто він зосереджує увагу на державній економічній політиці, мистецтві державного управління економікою. У цьому полягає одна з відмінностей політичної економії від економічної теорії, яка не пов’язує розвиток народного господарства з основною діяльністю держави.
Термін "політична економія" був пануючим в науковому обороті до початку ХХ ст. Після виходу в світ у 1890 році праці англійського економіста А. Маршалла (1842-1924) "Принципи економіки" його став витісняти термін "економікс". Термін "еконо-мікс" він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці.
Термін "економіка" в сучасних умовах має різноманітні значення, але якщо їх узагальнити, то тоді економіка - це господарська система, яка забезпечує потреби людей і суспільства шляхом створення і використання необхідних життєвих благ.
Не дивлячись на те, що економічна теорія - одна з найдавніших наук, інтерес освічених людей до неї сьогодні не тільки не послабився, але й виріс, тому що глобальні зміни у світі, про які йшлося вище, вимагають нових досліджень і "рецептів" щодо влаштування сучасного світу. Недарма видатний американський вчений П. Самуельсон назвав економічну теорію королевою наук. Лауреат Нобелівської премії М. Фрідмен писав, що економіка - чаруюча наука, вона дивовижна тим, що її фундаментальні принципи дуже прості і можуть бути записані на одному листку паперу, тим не менше їх розуміють лише деякі. Дана наука, що відображає складний світ господарювання, вимагає від читача, за словами німецького спеціаліста з історії економічної думки А. Хейлброннера, "витривалості верблюда і терпіння святого".
У минулому і в наш час різні напрями, школи і течії економічної думки намагалися пояснити дії людей в господарській діяльності. Сучасна людина і, перш за все, фахівці з вищою освітою теж повинні орієнтуватися у широкому колі непростих економічних питань, уміти давати оцінку різним тенденціям соціально-економічного розвитку, володіти критично-аналітичним мисленням для визначення вірного напряму економічних перетворень.
Дієвим засобом розвитку економічного мислення особистості є вивчення генезису і основних етапів розвитку економічної думки (див. схему "Основні етапи розвитку економічної теорії").
Як бачимо, економіка як наука виникла в XVI-XVII ст. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного поділу праці, розширення зовнішніх і внутрішніх ринків, інтенсифікації грошового обігу. Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі (італ. "merkante" означає "торгівець"). Звідси і назва школи - меркантилізм.
Французький економіст А. Монкретьєн (1575-1621) у 1615 році опублікував "Трактат політичної економії". Англієць Томас Мен (1571-1641) довів, що баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього потрібно "продавати щорічно на більшу суму, ніж купувати".
Новий напрямок в розвитку політичної економії представили фізіократи (XVII-XVIII ст.), які відобразили проникнення капіталу у сферу виробництва. Тому французькі економісти XVIII ст. перенесли предмет економічних досліджень - національне багатство - із сфери обігу у сферу виробництва. Це стало величезним досягненням економічної науки. Однак обмеженість цього вчення у тому, що фізіократи помилково вважали джерелом "багатства" виключно сільське господарство (фр. physiocrates - "влада природи""). Головним представником і засновником цього напряму був Ф. Кене (1694-1774) (див. статтю "Схема економічного кругообігу Ф. Кене).
Навколо Ф. Кене згрупувалися ряд талановитих його прибічників і учнів: В. Р. Мірабо (1715-1789), Дюпон де Немур (1739- 1817), Анн Робер Тюрго (1727-1781).
Подальший розвиток економічна наука отримала у класичній політичній економії, коли основним об’єктом дослідження стало виробництво незалежно від його галузевих особливостей, а також розподіл благ. Започаткував цей напрям у економічній думці Уїль-ям Петті (1623-1687). На відміну від меркантилістів він зробив спробу проникнути в сутність економічних процесів і пояснити їх. Він заклав теорію вартості. Позаринкову ціну він розглядав як "природну", тобто об’єктивну. Вартість він ототожнював з міновою вартістю, а останню - з ціною.
Збагачення і конкретизацію ці підходи знайшли в працях англійського економіста Адама Сміта (1723-1790). Він увійшов в історію економічної думки як засновник класичної політичної економії. У віці 44 років він вирішив дати світові теорію соціально-економічного улаштування. У "Дослідженні про природу і причини багатства народів" (1776) він систематизував всю суму накопичених до того часу економічних знань і таким чином виконав історичну задачу. Основна ідея у вченні А. Сміта - ідея економічного лібералізму, мінімального втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі вільних цін, які склалися залежно від попиту і пропозиції. Ці економічні регулятори він назвав "невидимою рукою". А. Сміт заклав основи трудової теорії вартості, показав значення поділу праці як умови підвищення її продуктивності, створив вчення про доходи, принципи оподаткування тощо. Його дослідження стали біблією для вчених-економістів Заходу.
Давид Рікардо (1772-1823) продовжив розробку теорії А. Сміта. Його головна праця - "Засади політичної економії і оподаткування" (1817), де він показав, що єдиним джерелом вартості є праця робітника, яка є основою доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, проценти, ренти); прибуток є результат неоплаченої праці робітника; сформулював закони обернено пропорційно залежності між заробітною платою і прибутком, розкрив механізм диференційованої ренти. Його вчення стало джерелом англійського утопічного соціалізму.
Ідею створення майбутнього суспільства кожний у своєму розумінні висунули соціалісти-утопісти Сен-Сімон (1760-1825), Шарль Фур’є (1772-1837) - Франція і Роберт Оуен (1771- 1858) - Англія. Вони виступили з критикою капіталізму і вимагали реорганізації виробництва, розподілу і споживання, скасування приватної власності, ліквідації протилежностей між розумовою і фізичною працею, встановлення справедливої соціальної системи. Останню Сен-Сімон назвав індустріалізмом, Фур’є - гармонією, Оуен - комунізмом. Вони були проти революції і політичної боротьби.
Спираючись на досягнення класичної школи політичної економії, Карл Маркс (1818-1883) - німецький мислитель-енциклопедист, разом зі своїм другом і соратником Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) створили теоретичну концепцію, яка одержала загальну назву - марксизм.
Марксизм - видатний етап в розвитку економічної теорії, який являє собою всебічне дослідження законів капіталістичної системи і концепцію соціалізму (комунізму) як нової соціально-економічної системи, що грунтується на суспільній власності на засоби виробництва, відсутності експлуатації найманої праці, рівній платі за рівну працю, загальній суцільній зайнятості, ведення господарства за єдиним планом (більш детальніше див. статті в іменному покажчику "Маркс Карл" і "Ленін Володимир Ілліч").
У другій половині XIX ст. була сформульована теорія маржиналізму, яка виникла як реакція на економічне вчення К. Маркса, його критичне осмислення. Саме маржиналізм лежить в основі сучасної неокласичної течії економічної думки. Представниками маржиналізму були економісти австрійської школи Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх Візер (1851-1926), Е. Бьом-Баверк (1851-1914), а також англійський економіст Уільям Стенлі Джевонс (1835-1882).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія» автора Білецька Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 2. Найпростіше розуміння економіки. Основні етапи розвитку економічної теорії“ на сторінці 1. Приємного читання.
