Розділ «1.6. Зародження інституціонального напряму економічної думки як обґрунтування соціального контролю суспільства над економікою»

o історизм та еволюціонізм: розгляд суспільних явищ в їх еволюції, розробка проблеми факторів та етапів суспільного розвитку як найважливіших для будь-якого суспільства. Використання ідеї соціального дарвінізму;

o використання статистичного матеріалу, перевага емпірико-описових методів, скептичне ставлення до абстрактного методу;

o визнання регулівної ролі держави та соціального контролю над економікою.

Ранній американський інституціоналізм представляють три школи: соціально-психологічна, соціально-правова, кон'юнктурно-статистична.

Соціально-психологічний інституціоналізм Торстейна Веблена (1857-1929)

У працях "Теорія бездіяльного класу" (1899), "Інстинкт майстерності та рівень розвитку технології виробництва" (1914), "Політика реконструкцій" (1919), "Абсентеїстська власність і підприємництво у новий час" (1924) учений аналізував економічні процеси з погляду психології колективу, ідей соціального дарвінізму та еволюційного розвитку. Т. Веблен був основоположником нового методологічного прийому - технологічного детермінізму та технократичної концепції індустріальної системи.

Т. Веблен заперечував положення класичної та неокласичної теорії щодо рівноваги економічної системи, раціональної економічної людини, яка виступає як суб'єкт максимізації корисності. Доводив, що людина у своїй діяльності керується підсвідомими природними психологічними та біологічними інстинктами, зокрема інстинктами майстерності, батьківського почуття (самозбереження та збереження роду), пустої цікавості, суперництва і наслідування. Теорія, яка пояснює економічну поведінку людини, має охоплювати позаекономічні чинники, використовувати дані соціальної психології. Т. Веблен започаткував науку економічну соціологію.

Т. Веблен уперше ввів до економічного лексикону поняття "інститут", який визначив як спільну свідомість, певний спосіб мислення, притаманний великій спільності людей, обумовлений традиціями, звичаями, що формуються у процесі історичного розвитку. Суб'єкт господарювання, який робить вибір, перебуває у певному суспільному середовищі, отже, на його рішення та дії впливають інститути як реальні внутрішні чинники. Інститути - це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони пристосовані до обставин минулого і тому не перебувають у повній гармонії з вимогами сучасності. Інститути визначають цілі, якими керується людина. Коли цілі та інститути збігаються, складаються задовільні соціальні та економічні умови. Тому необхідне оновлення інститутів відповідно до законів еволюції і "вимог нинішнього часу". Еволюційна наука для Т. Веблена - це дослідження походження і розвитку економічних інститутів, а також погляд на економічну систему як на "кумулятивний процес", а не "саморегулівний механізм". Учений наголошував, що суспільне життя - це боротьба за виживання, процес відбору та пристосування, зокрема інститутів. Посилаючись на Л. Моргана, він вирізняє такі стадії в розвитку суспільства: раннє та пізнє дикунство; хиже і напівмирне варварство; ремісничу і промислову стадії (капіталізм). Перехід від дикунства до варварства вчений пов'язує з появою приватної власності, в основі зародження якої були нагромадження надлишку матеріальних благ, поява соціальної верстви для виконання управлінських функцій, насильство і обман. Капіталізм (за визначенням ученого - грошове господарство) проходить дві стадії розвитку: панування підприємця і панування фінансиста. Основними елементами ринкової економіки він вважав індустрію (матеріальне виробництво на машинній техніці) та бізнес (сферу обігу). Між ними наявна суперечність (дихотомія), оскільки метою представників індустрії (функціонуючих підприємців, інженерів, робітників) є розвиток і вдосконалення виробництва, а представники бізнесу орієнтовані лише на отримання прибутку. Протиріччя загострюються з економічним розвитком. Фінансисти не беруть участі у виробництві, їх панування ґрунтується на абсентеїстській власності - відсутній, невловимій власності, що представлена цінними паперами, облігаціями, так званим фіктивним капіталом, операції з яким забезпечують спекулятивні доходи фінансовій олігархії або бездіяльному класу. Т. Веблен сформулював концепцію "бездіяльного класу", ознаками якого є володіння великою власністю, демонстративні неробство, марнотратство і споживання. Появу його пояснював виникненням приватної власності.

Корпорації, засновані за акціонерно-кредитним принципом, лише максимізують прибуток і обмежують виробництво. Корпоратизація економіки (корпоративна революція) призводить до насилля і таємних змов. Оскільки на промисловій стадії розвитку суспільства домінантним чинником впливу на інституції є наука, техніка і технологія, то розв'язання суперечностей можливе шляхом переходу до нового суспільства - індустріальної республіки з владою технократії (інженерно-технічної інтелігенції) на чолі з "Радою техніків". Для цього необхідна "революція менеджерів" - страйк технічних спеціалістів, що змусить бізнес відмовитися від влади. Панування технократії буде спрямоване на функціонування виробництва для суспільних потреб. Першим серед західних економістів Т. Веблен обґрунтував ідею суспільного контролю над економікою в інтересах суспільства шляхом ліквідації власності фінансової олігархії, радикального реформування механізму господарювання за допомогою передачі влади інженерно-технічної інтелігенції з подальшим контролем над виробництвом,

Т. Веблен заперечував класичне положення щодо суверенітету споживача. Він ввів поняття "заздрісне порівняння", за допомогою якого пояснював намагання накопичувати капітал, і "престижне споживання". Споживачі під тиском суспільного та психологічного впливу приймають нерозумні рішення. Товари оцінюються не за корисні властивості, а з погляду того, наскільки володіння ними відрізняє людину від оточуючих. Для представників бездіяльного класу існують особливі ціни на товари, які є показником їх престижності, а не дійсним виявленням закону попиту (ефект Веблена). Зниження ціни на товар сприймається покупцем як. погіршення якості або втрата товаром "актуальності" чи "престижності" серед населення. Цей товар перестає користуватися попитом у покупців, або, навпаки, обсяг купівлі з підвищенням ціни може зростати. Середні та нижчі верстви населення з метою піднесення власної значимості змушені імітувати поведінку багатих. Т. Веблен робить висновок, що ринкову економіку характеризує не ефективність та доцільність, а демонстративне марнотратство і заздрісне порівняння.

Соціально-правовий інституціоналізм Джона Роджера Коммонса (1862-1945)

Видатний вчений і практик є автором праць "Розподіл багатства" (1893), "Політика реконструкції" (1918), "Промислова доброзичливість" (1919), "Промислове управління" (1923) "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституціональна економічна теорія" (1934), "Економічна теорія колективних дій" (1950, після смерті автора).

У Дж.Р. Коммонса розуміння інституціональної економіки охоплює колективні дії, персоніфіковані колективними інститутами - сім'єю, профспілками, торговельними об'єднаннями, виробничими корпораціями, державою, політичними партіями, правовими нормами. Теорія інституціональної економіки не досліджує виробництво, це - предмет вивчення "інженерно-політичної економії". Серед інститутів колективної дії виключне значення належить праву, що має примат над економікою. На думку вченого, суспільство є системою правових норм та інститутів. Недосконалість правових норм призводить до "нечесної конкуренції". Суспільний контроль економічного життя, захист прав особистості повинна забезпечити держава реформуванням законодавства, політикою уряду, спрямованою на дотримання балансу інтересів рівних верст суспільства.

Дж.Р. Коммонс запропонував поділ капіталізму на такі стадії: торгову, підприємницьку, або промислову, фінансову (банківську), адміністративну. Досліджуючи еволюцію підприємницького капіталізму вільної конкуренції у фінансову стадію, Дж.Р. Коммонс пояснював історію корпоративної форми підприємництва як результат взаємодії приватного інтересу та його обмежень колективними діями. Вчений аналізував власність як правову категорію, виокремлював три її види: речовинну, нематеріальну (боргові зобов'язання) та невідчутну (цінні папери). Обіг цінних паперів корпорацій є змістом операцій з "титулами власності", які визначають розвиток сфери обігу та економіки загалом. На його думку, корпорація є знаряддям агресивного підпорядкування своєму контролю суспільних відносин.

Вчений проаналізував "соціальний конфлікт" через "нечесну" монополістичну конкуренцію підприємців і сформулював засади теорії соціальних конфліктів і теорії угод. Стверджував, що узагальнювальним поняттям соціальних відносин є "угода" ("трансакція") як взаємодія двох сторін або партнерів, вирішення конфлікту можливе мирним шляхом через співпрацю професійних груп, з яких складається суспільство, на основі угод. Теорія угод (трансакцій) - це теорія компромісних рішень для досягнення єдності думок і дій. Трансакцій ний процес - це процес визначення "розумної цінності", яка завершується контрактом, що реалізує "гарантії очікувань". Угоди поділяв на ринкові (акти купівлі-продажу), адміністративні (відносини між керівниками та підлеглими), розподільчі (цінові). Зміст угоди містить такі складові: визначення конфлікту, взаємозалежність учасників конфлікту, процедуру вирішення конфлікту. Угода - центральний елемент економічних відносин. Аналізуючи робітничий рух і трудові відносини, Дж.Р. Коммонс зазначав, що їх змістом є право на робоче місце, набуте на підставі укладання колективних договорів, встановлення гармонії інтересів на стадії адміністративного капіталізму.

Правовий аспект Дж.Р. Коммонс використовував у концепції вартості, згідно з якою вартість товарної продукції є результатом юридичного узгодження "колективних інститутів".

За Дж.Р. Коммонсом, політична економія - це наука про людську культуру, її основним поняттям є угода, завданням - вивчення процесів, які ведуть до встановлення розумної вартості благ, що забезпечує суспільну стабільність.

Кон'юнктурно-статистичний (емпірично-прогностичний) інституціоналізм Веслі Клера Мітчелла (1874-1948)

У публікаціях "Історія зелених білетів" (1903), "Ділові цикли" (1913), "Лекції про типи економічної теорії" (1935), "Вимірювання ділових циклів" (1946), "Типи економічної теорії" (1949) В.К. Мітчелл головну увагу приділяв проблемам промислових криз, зайнятості та грошового обігу.

Інституціональну основу теорій BJC. Мітчелла становив аналіз мотиваційної (психологічної, соціальної тощо) поведінки людини в и грошових інтересах. Учений вважав, що грошовий фактор у вигляді обігу грошових знаків, діяльності фінансово-кредитних установ справляє найважливіший вплив на поведінку людини. Головне завдання політичної економії полягає у поясненні грошових відносин з огляду на поведінку людини, використовуючи інституціональний аналіз економічних і позаекономічних проблем. Для цього необхідна описова економічна статистика, що дає змогу емпіричним шляхом через збір, узагальнення та систематизацію фактичного матеріалу розкрити причинно-наслідкові зв'язки, кількісні залежності між динамікою окремих показників.