Розділ «ЧАСТИНА V. Проблеми трансформації командної економіки в ринкову в Україні»

- перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

- становлення конкурентоспроможного національного виробництва;

- гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери;

- лібералізація і демократизація економічного життя з мстою створення сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

- інституалізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, права тощо), притаманних громадянському суспільству;

- становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання - ринкового, державного і громадського;

- формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансуються і є невід'ємними складовими національної економіки:

- поступове збільшення відкритості національної економіки, її органічне включення у світові процеси глобалізації та інтернаціоналізації, розширення ефективних зовнішніх зв'язків, при одночасному посиленні суверенної національної економіки.

Реалізація зазначених завдань в Україні ускладнюється рядом обставин, яких не було у більшості постсоціалістичних країн. По-перше, економіка України тривалий час функціонувала як складова частина єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу. Вона не була самостійною економічною системою, не мала ознак національної економіки. Тому розв'язання завдань трансформаційного періоду до ринкової системи повинно було відбуватись одночасно з формуванням національної економіки, що суттєво ускладнювало трансформаційні процеси.

По-друге, трансформаційні процеси в Україні перебувають під несприятливим впливом політичних факторів. Політична ситуація в Україні після здобуття незалежності нестабільна. Розклад політичних сил характеризується відсутністю єдності в питаннях щодо пошуку шляхів перебудови економіки. Значно впливають на економічну політику антиринкові сили, що гальмують здійснення заходів прискорення економічних реформ. Протягом 1990-х років сформувався правлячий клас, генетично пов'язаний з колишньою комуністичною верхівкою, сформований з неї, і нових магнатів - колишніх "червоних директорів" та вихідців із спецслужб. їх зусиллями створено систему влади, спрямовану на підпорядкування соціально-економічних перетворень своїм корпоративно-клановим інтересам. Така ситуація в країні склалась у результаті того, що в суспільстві не було інтегрального масового руху з єдиною ідеологією, яка б охопила значну частину українського суспільства.

По-третє, відірваність віл загальноцивілізованого розвитку, що проявилась під час перебування України у складі СРСР, привели до суттєвого відставання від ринкових країн у якості ринкових відносин. Ринкові форми мали формальний характер. Майже нерозвиненою була і ринкова інфраструктура. Це суттєво ускладнювало процес ринкових перетворень.

По-четверте, у перехідний період Україна вступила з ознаками кризового стану економіки. В перші роки незалежності ці ознаки переросли у справжню кризу економіки, що проявилась в усіх її складових. Різко скоротилися обсяги виробництва, розладнався грошовий обіг, зазнала кризи і фінансова сфера, високими темпами відбувалася інфляція, стрімко зростало безробіття і, як наслідок, палав рівень життя. Все це створило складні умови для здійснення соціально-економічних перетворень, загальмувало трансформаційні процеси.

21.3. Моделі ринкової трансформації командної економіки

Світова практика ринкової трансформації командної системи показала, що вона може здійснюватись двома напрямами або моделями: шляхом поступової модернізації командної системи через розширення ринкових механізмів господарювання (так звана градуалістська модель) і шляхом проведення максимальної кількості радикальних перетворень протягом невеликого періоду часу (модель "шокової терапії"). Критерієм виділення цих моделей є швидкість здійснення реформування і тривалість його у часі.

Витоки градуалістської моделі закладені тими експериментами, що протягом 1960-х років проходили в Югославії, Угорщині, Польщі і частково в Радянському Союзі. Однак позитивного остаточного результату вони не дали. Логічної довершеності ця модель набула в Китаї, який пішов шляхом послідовного реформування економіки. Головна ідея цієї моделі - поступове здійснення реформ в напрямі формування приватного сектора економіки при збереженні незмінної політичної системи. Реформи реалізуються спочатку в експериментальному порядку з подальшим розповсюдженням набутого досвіду на широкі сфери економіки. Загальні риси градуалістської моделі такі. По-перше, здійснення реформ починається після досягнення динамічної рівноваги на споживчому ринку за рахунок насичення його приватним сектором, для розвитку якого створюються сприятливі умови. По-друге, ринкові перетворення спочатку охоплюють сферу виробництва і збуту споживчих товарів і лише потім поширюються на інвестиційні галузі і фінансову сферу. По-третє, лібералізація цін здійснюється не на початкових етапах реформ, а після досягнення стабілізації в економіці, причому значною мірою із збереженням державного регулювання цін. По-четверте, жорсткою є антиінфляційна політика, спрямована на недопущення високих темпів інфляції. По-п'яте, активно формується ринкова інфраструктура.

Стратегія цієї моделі базується на підвищенні ефективності виробництва і зростанні доходів за рахунок первісних часткових реформ, що створює умови для подальших економічних перетворень. Характерним для цієї моделі є співіснування командних та ринкових методів господарювання. При цьому залишається жорсткий контроль держави за економікою як на макро-, так і на мікрорівнях. Найтиповішим прикладом використання цієї моделі є Китай.

Ринкові економічні перетворення почалися в Китаї наприкінці 1970-х років. Вони розраховані на декілька десятиріч. Протягом перехідного періоду використовується як адміністративні, так і ринкові методи управління з поступовим перенесенням центру ваги на останні. При цьому старі структури (за винятком сільськогосподарських комун) не були зруйновані. Збиткові держпідприємства продовжували випускати продукцію, а нові приватні займали вільні ринкові ніші і нарощували обсяги виробництва. Такий підхід дав змогу уникнути трансформаційної кризи.

Розпочались реформи в сільському господарстві. Були розпушені сільгоспкомуни, а селянам земля передавалась в оренду на 3 роки. Пізніше строк оренди продовжили до 30 років. Одночасно селянам було дозволено після розрахунків за оренду землі вільно розпоряджатися своєю продукцією. Це дало змогу лише за 3 роки збільшити виробництво сільськогосподарської продукції в 1,5 разу і тим самим розв'язати продовольчу проблему.

Одночасно приватні форми господарювання впроваджувались у торгівлі, громадському харчуванні та сфері послуг, де дозволялось створюватись дрібні та середні приватні підприємства. До них застосовується пільгове оподаткування. В результаті таких перетворень було досягнуто наповнення споживчого ринку товарами і значне підвищення реальних доходів населення. Тим самим було забезпечено широку підтримку суспільством курсу реформ.

Важливу роль у ринковій трансформації економіки Китаю відіграють вільні економічні зони. Там створено сприятливі умови для масштабного залучення іноземного капіталу. їх сумарний обсяг за роки реформування перевищив 600 млрд дол., переважна частина яких є прямими інвестиціями, що дозволило Китаю одержати не тільки новітні технології, досвід менеджменту, а й сприяло формуванню ринкових методів господарювання як на території вільних зон, так і на інших територіях країни. Відповідно до принципу "відкритості" здійснювалась і лібералізація зовнішньої торгівлі. Обсяг китайського експорту зростає високими темпами, що дозволяє збільшувати золотовалютні резерви країни. Це було однією з передумов формування банківської системи з метою перетворення її у дворівневу. При цьому встановлюється жорсткий контроль Центрального резервного банку і Міністерства фінансів за комерційними банками, щоб їх кредитні ресурси використовувалися для кредитування реальної економіки, а не для спекуляцій у фінансовому секторі. Одночасно відбувається реформа державної промисловості, суть якої полягає в тому, щоб залишити у власності держави 1000 найбільших і стратегічно найважливіших підприємств важкої промисловості і здійснити їх технічну модернізацію. А дрібні і середні державні підприємства приватизуються і здійснюють господарську діяльність самостійно на принципах ринку. Ще частина відносно великих підприємств перетворюється на акціонерні товариства.