Розділ «ТЕМА 17. Соціальний прогрес і соціальний захист населення»

Про низький рівень доходів населення України свідчить і структура сукупних витрат домогосподарств. Частка витрат на продовольчі товари становить майже 2/3 доходів, тоді як середнє домогосподарство США на такі цілі витрачає близько 17% свого доходу (і це при значно більшому обсязі продуктового кошика у фізичному вираженні і вищій його якості). Ці дані підтверджують дію закону Енгеля, суть якого полягає в тому, що частка національного доходу, витраченого на харчові продукти, є важливим індикатором рівня життя. Чим менша ця частка, тим рівень життя виший. В той же час частка витрат на задоволення соціальних та культурних потреб більша у тих країнах, де вищий рівень життя.

Ринкова економіка передбачає існування і прошарку багатого населення, до якого відносять тих, хто має те, що недоступне для переважної більшості населення. Головною ознакою цієї категорії населення є наявність власності і, відповідно, можливість впливати на соціально-політичний розвиток суспільства. В Україні до такого прошарку належать так звані олігархи.

Отже, ринкова економіка характеризується диференціацією доходів, причини якої, як уже зазначалось, криються як у різних здібностях людей, так і в їх соціально-економічному становищі. Диференціація доходів пов'язана із законом Парето, названим на честь відомого італійського економіста Вільфредо Парето, який створив основу економічної теорії добробуту, в тому числі і теоретичне обґрунтування розподілу доходів. Відповідно до цього закону рівень диференціації доходів обернено пропорційний до загального рівня економіки. В країнах з вищим рівнем розвитку економіки рівень диференціації доходів нижчий. При цьому зменшення диференціації доходів відбувається при зростанні обсягів ВВП на одного зайнятого.

Кількісно рівень диференціації доходів вимірюється декількома показниками (див. схему 17.2).

Для визначення міри нерівності доходів у світовій практиці використовується декілька показників. Один із них - так звана крива Лоренца. Вона показує, наскільки фактичний розподіл доходів між різними групами населення відрізняється від рівномірного розподілу доходів (див. графік 17.1).

Якби доходи між сім'ями розподілялись рівномірно, то залежність між частками сімей і їх частками у загальному доході виражалась би бісектрисою. Це був би варіант абсолютної рівності, бо 20% сімей отримували б 20% загального доходу, а 40% відсотків сімей -

Схема 17.2. Основні показники диференціації доходів населення

Графік 17.1. Крива Лоренца

40% загального доходу, і відповідні точки знаходилися б на бісектрисі. Однак на практиці існує нерівність. Частка сімей з низькими доходами у загальному доході суттєво нижча їх частки у населенні. Тому крива, що виражає що залежність, відхилятиметься вниз від бісектриси, яка означає абсолютну рівність. Вона і виражає міру нерівності доходів. Чим більше відхилення кривої Лоренца від лінії абсолютної рівності, тим вища міра нерівності.

З кривою Лоренца пов'язаний ще один показник нерівності доходів. Це коефіцієнт Джині, або індекс концентрації доходів населення. Він є узагальнюючим показником нерівності і визначається за допомогою кривої Лоренца відношенням площі сегмента, утвореного лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца (на графіку 17.1. сегмент заштриховано), до загальної площі трикутника, що знаходиться гад лінією абсолютної рівності. Якщо у розподілі доходів встановлюється абсолютна рівність, то площа трикутника дорівнюватиме нулю, а отже, нульовим буде і коефіцієнт Джині. У разі абсолютної нерівності, коли всі доходи концентруються у розпорядженні однієї особи, коефіцієнт дорівнюватиме одиниці. Він є відносним показником і його реальне значення знаходиться між нулем та одиницею. Чим більший коефіцієнт Джині, тим більший ступінь нерівності доходів. В Україні у 2005 р. коефіцієнт Джині становив 0,489, тоді як у 1989 р. - 0,249, що є свідченням поглиблення диференціації доходів між різними групами населення. В Росії цей коефіцієнт у 2005 р. дорівнював 0,456.

Показником диференціації доходів є і так званий децильний коефіцієнт. Він виражає співвідношення між середніми доходами 10% населення з найвищими доходами і 10% населення з найнижчими доходами. В Україні у 2005 р. це відношення становило 30:1, тоді як у Китаї - 7:1, ЄС - 5,7:1, Японії - 4:1. Україна посідає за цим показником 79-те місце серед 191 країни світу. Це засвідчує високий рівень диференціації доходів різних груп населення в Україні. Ще вищим цей розрив є в окремих категорій працюючих. Так, заробітна плата працівників вищої ланки акціонерних товариств у 25-30 разів перевищує зарплату рядових працівників.

Оскільки високий рівень диференціації доходів може спричинити загострення соціальних суперечностей, держава у країнах ринкової економіки розробляє заходи, спрямовані на зменшення розвитку у доходах різних груп населення. Ці заходи являють собою зміст політики регулювання доходів. До них належить підвищення мінімальної заробітної плати, диференціювання оподаткування різних груп отримувачів доходів. Важливу роль відіграють соціальні трансферти, які є системою заходів грошової або натуральної допомоги з боку держави групам населення з низькими доходами, що дає змогу підвищити рівень їх доходів. Така політика, сприяючи вирівнюванню доходів, зменшує соціальну напруженість у суспільстві і певним чином сприяє економічному розвитку.

Отже, рівень життя - це сукупність умов життя населення країни, що відповідають досягнутому нею рівню соціально-економічного розвитку. Він визначається багатьма показниками, першорядне значення серед яких належить обсягу доходів і рівню їх диференціації.

17.3. Соціальний захист населення

Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона приводить до їх диференціації, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Цим породжується потреба у соціальному захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Потреба у соціальному захисті зумовлюється природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб'єктам гарантований дохід і зайнятість. Цілий комплекс факторів зумовлює суттєві відмінності у рівні доходів, стані здоров'я, обсягу задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких факторів на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення виконується через дві його функції - лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, лікують певні групи людей, становище яких можна охарактеризувати як хворобу бідності. Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов'язана з попередженням бідності шляхом надання індивідам можливості під час свого періоду активної економічної діяльності здобути право на забезпечення собі нормального рівня життя у разі втрати роботи та працездатності, хвороби, нещасного випадку.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо). Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту (див. схему 17.3).

Соціальне забезпечення - це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати пра

Схема 17.4. Складові системи соціального захисту населення