Розділ 16. МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Варто виділити напрями роботи сім'ї та школи щодо розв'язання завдань статевого виховання. Зокрема в сім'ї має панувати:

• турбота про правильний фізичний розвиток дитини, формування в неї достатніх санітарно-гігієнічних навичок;

• виховання любові до батьків, старших і молодших членів сім'ї; формування культу Матері;

• створення оптимальної морально-духовної атмосфери для забезпечення джерел соціального успадкування дитиною моральних цінностей;

• ознайомлення дітей з особливостями фізіологічного розвитку і врахування їх у своїй діяльності;

• виховання почуттів дружби і кохання до осіб протилежної статі;

• підготовка дочки й сина до сімейного життя, формування відповідальності за створення сім'ї;

• виховання відповідальності у юнаків та дівчат за свої вчинки та дії в стосунках з особами протилежної статі;

• формування у дітей з раннього віку відрази, критичного ставлення до різних негативних проявів у сфері стосунків між людьми протилежної статі, як аморальності, гріховності.

Для того щоб процес статевого виховання дітей у сім'ї був результативним, потрібна висока моральна і психолого-педагогічна культура самих батьків. Красиве, морально багате подружнє життя батьків — найкраща школа для дітей.

Значну роботу в справі статевого виховання дітей має здійснювати школа, зосереджуючи увагу на таких аспектах:

• формування у вихованців наукового розуміння проблем статі, продовження роду як природної закономірності розвитку живої природи, в тому числі людини;

• ознайомлення у процесі вивчення окремих дисциплін з особливостями конституції та анатомо-фізіологічного розвитку людини з означенням статі;

• формування моральних якостей дружби, поваги у стосунках між хлопчиками й дівчатками, юнаками і дівчатами;

• формування ідеалу кохання;

• виховання відповідальності юнаків і дівчат за створення сім'ї, продовження роду людського, соціальної відповідальності за сім'ю.

16.11. У чому полягає зміст екологічного виховання в системі формування моральних цінностей особистості?

Людина є невід'ємною частиною природи. її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середовища. Проте XX ст. характеризувалося різкими порушеннями рівноваги природного середовища. Це зумовлено передусім некерованим вибухом науково-технічної революції. Дивно, але комахи, земноводні, звірі та інші живі істоти не руйнують природного середовища, "розумно" ставляться до використання багатств природи (повітря, флори й фауни). На жаль, homo sapiens з неймовірним варварством ставиться до дарів природи.

При вході в один із зоопарків США висить дзеркало, а під ним застерігаючий напис: "Подивись у дзеркало! Ти побачиш у ньому найбільш шкідливе створіння на Землі — людину. Вона знищує те, що не створювала сама — річки, ліси, звірів і птахів. У нашому зоопарку живуть ті представники фауни, які поки що збереглись на Землі, хоча багато з них уже занесені до Червоної книги. Подумай про це, людино. І зупинись!"

Щороку із планети виймається понад 100 млрд т сировини, з них лише 1—3 % йде на виготовлення корисних речей, а 97— 99 % — у відходи, які отруюють природу. Вчені-екологи вимальовують сумну картину на початок третього тисячоліття: якщо процеси руйнації природного середовища не зупинити — почнуться перші кроки природної катастрофи. Виявилось, що індустріальна цивілізація — це цивілізація-хижак, яка поїдає себе і планету.