Розділ 24. РОДИННЕ ВИХОВАННЯ

24.1. Яке місце у вихованні дітей займає родина?

У чому сенс життя людини? Таке запитання ми нерідко ставимо перед собою на різних етапах свого життя. І шукаємо відповіді: аби здобути освіту, мати свою оселю, накопичити багатство, одружитися, мати достойну професію тощо. Це так. Проте це не відповідь на корінне запитання. Сенс життя людини — продовження роду людського. Народити дітей, забезпечити умови для їх фізичного, психічного і соціального розвитку. Тому сім'я (Мати, Батько, Діти) є провідним соціальним інститутом суспільного розвитку.

У всіх народів споконвіків підносився культ Матері та Батька. У християнстві вже впродовж двох тисячоліть сповідують культ Матері Божої. В одній із біблійних заповідей наголошується: "Шануй батька і матір свою".

Українська народна педагогіка на основі багатовікового досвіду завжди підтримувала культ Матері і Батька, культ Сім'ї. Матері й батькові відводилась найвища, авторитетна роль. Від них залежали успіхи фізичного та соціально-психічного розвитку дітей ("Хороші діти — це честь батька й матері"; "Яка хата — такий тин, який батько — такий син"; "Молодь багата мудрістю мами й тата"; "Тільки в світі правди, що рідний отець та мати". У прадавні часи, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, тільки батьки несли відповідальність за виховання дітей. Ця відповідальність була не тільки перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найвище цінували людей, які виховали порядних дітей.

Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї.

На жаль, з розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інститутів громадського виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена. З батьків по суті зняли моральну відповідальність за виховання своїх дітей. У системі казарменого, класово-партійного виховання мав місце процес руйнування сім'ї як провідного соціального інституту виховання дітей. У багатьох випадках батьки були позбавлені економічних умов для ефективного виховання. Незадовільне матеріальне забезпечення сім'ї, що змушувало батька й матір непомірно тривалий час віддавати праці на виробництві, руйнування народних традицій відповідальності батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність, спроба перекласти весь процес виховання на соціальні казенні інституції — все це породило (і породжує) величезні проблеми в царині сімейного виховання.

Усунення цієї невідповідності можливе лише через відновлення ролі сім'ї як провідного соціального інституту формування особистості. Для цього потрібно вирішити низку проблем: забезпечення економічних умов діяльності сім'ї, відродження національних традицій відповідальності батьків за виховання своїх дітей, піднесення їх психолого-педагогічної культури на засадах народної педагогіки і сучасних досягнень психології, педагогіки, валеології тощо, а в цілому — піднесення у суспільстві культу сім'ї, насамперед культу Матері та Батька. Завдання важливе, складне, однак без його розв'язання наше суспільство буде морально деградувати, тяжко хворіти.

24.2. Які основні функції сім'ї?

24.3. Які основні вимоги ставляться до батьків як вихователів?

Оскільки виховання є головною сферою діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять вельми вагомі соціально-психологічні педагогічні вимоги. Серед них почуття відповідальності перед людьми за виховання дітей в ім'я майбутнього, фізичне здоров'я батьків, що має забезпечити народження здорового потомства І створити достойні умови для розвитку і виховання дітей, генетична грамотність, достатня психолого-педагогічна культура; любов до дітей, володіння справжнім авторитетом, знання надбань народної педагогіки у вихованні дітей, створення в сім'ї умов для всебічного розвитку особистості, здатність формувати у сім'ї культ матері та батька, добре розвинені почуття материнства і батьківства.

24.4. У чому сутність батьківського авторитету і які є види справжнього авторитету батьків?

24.5. Які є види фальшивого авторитету батьків?

Крім справжнього авторитету в сімейному вихованні, на жаль, трапляються прояви фальшивого авторитету батьків, який шкодить вихованню дітей. А.С. Макаренко виділяв такі види фальшивого авторитету:

1. Авторитет придушення—батьки завжди сердиті, за кожну дрібничку вибухають громом, часто хапаються за палицю чи пасок, кожну провину дитини відзначають покаранням.

2. Авторитет віддалі — батько або мати тримають дітей на відстані, окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей — своє.

3. Авторитет чванства — батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей, дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато — начальник, мій тато — знаменитість.

4. Авторитет педантизму — батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць.

5. Авторитет резонерства — батьки "звідають" дитину своїми повчаннями, безкінечними напучуваннями, привносять у сім'ю надмірну серйозність.

6. Авторитет любові — щоб діти слухалися батьків, треба, на їх думку, на кожному кроці виказувати їм свою любов, тому вони надмірно вдаються до ніжних слів, пестощів, вимагають від дітей ніжності і любові, якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Значить, ти тата не любиш?".